Який нам світ у спадщину дістався,
Які дива у ньому й чудеса!
Вже вечоріє, місяць он піднявся,
А всюди тихо… Ніжність і краса…
Вітрець співає пісню вечорову,
А очерет шепоче казочки…
Заходить тихо ласка у діброву,
У воду пнеться верболіз гнучкий…
А вечір ніжно землю пригортає
І сни чарівні дітям роздає…
Вечірня зірка з неба поглядає…
І в цьому справді диво-казка є…
Розлився спокій, скрізь тендітна тиша,
Уся земля готується до сну…
Усе стихає… І вітрець не дише,
Все поринає в казку чарівну…