Який чарівний ранок засвітився!
Блищить роса на квітах, мов жива.
У ній промінчик сонця заіскрився,
Така краса! Які вже тут слова…
Це треба бачити і серденьком відчути,
Ввібрати в душу ласку чарівну.
І кожну пташку в небесах почути,
Прийняти всім єством ясну весну.
Така краса! В словах не передати…
Все оживає, ніжиться в теплі.
І хочеться від радості співати,
Набратись сил від матінки Землі.
Від щастя ввись, у небеса летіти,
Любов у серці раптом ожила.
І хочеться цей дивосвіт любити,
Бо відчуваєш дужих два крила,
Які несуть у небеса чарівні,
Дають наснагу, дивні почуття.
О, дні весняні! Незвичайні, дивні
І радощами сповнене життя…