У пташки спів, що серце звеселяє,
А соловейка б слухав без кінця…
Якщо людина гарну мову має,
То заворожує і радує серця.
Людину можна мовою зцілити,
Зігріти душу, вгору піднести.
Потішити і серце окрилити,
До мрії чарівної піднести.
Якось схилилось до словечка слово,
В словах любов безмежна ожила.
І полилася українська мова,
І піснею на серденько лягла…
І стільки в ній є щирості і ласки,
Кохання, світла, доброти, тепла,
І ніжності, виразності та казки,
Що визнання у світі здобула.
Вона чудова, чиста, світанкова,
І солов’їна, гарна, як весна.
Барвиста, надзвичайна, веселкова
І рідна українцям всім вона.