Які всі люди різні, дуже різні!
І просто двох однакових нема.
У когось нерви, як прути залізні,
А замість сонця у душі пітьма.
А в інших в грудях щире сонце сяє,
І доброта дзвенить, як джерельце.
В душі любові й світла стільки має,
І до людей несе він щастя це!
А хтось байдужий. Тож і спить спокійно,
Йому однаково і не гризуть думки.
А хтось веде вперед усіх надійно,
До щастя і добра — хтось навпаки…
Такі всі різні. Мабуть так і треба,
Бо порівняти можна добрість й зло.
Найкраще піднести увись до неба,
А зла, щоб в світі більше не було.
Та хочеться, щоб мудрі люди стали,
Несли у серці промінь доброти.
Щоб не сварились і не воювали,
А як людей від лиха вберегти?
Душа у кожного по-своєму співає,
І, зазвичай, хитринка є своя…
А правила загального немає,
Людина кожна має власне «Я».