Все у рідному краю має пісеньку свою
Казка про рідний край
1
Ось весна летить до краю,
Кожна пташечка співає.
Хоч навколо білосніжно,
Та цвіте підсніжник ніжно.
Повертаються додому
На стежиночку знайому
Всі пташки до свого краю,
Ліс їх щиро зустрічає.
І як тільки прилетіли,
Ліс і поле звеселіли.
Жайворонок в небі в’ється,
Він співає і сміється.
І чим вище підлітає,
Кращу пісеньку співає.
Скільки сонечка у співі!
І навколо всі щасливі.
Журавлі летять здаля —
Співом повниться земля.
Кожна пташечка співає,
Скрізь пташиний хор лунає,
Бо й дворові горобці
Цвірінчать: «Цвірінь-ців-ці!»
Все в природі пісню має,
Як уміє, так співає.
Голубки собі воркують,
А зозульки — ті кукують,
В небі ластівка дзвенить,
Пісня шириться, летить!
Це весна! Співають всі:
«До Ре Мі Фа Соль Ля Сі!»
2
Якось вранці навесні,
Як стояли дні ясні,
Петрик в ліс собі подався
Й від краси зачудувався.
Звуки, що в гаю лунали,
Хлопчика зачарували.
Він уперше зрозумів
Цей пташиний щирий спів!
Всі пісні, що тут лунали,
В серце глибоко запали.
Він стояв і прислухався,
Чудувався, милувався,
Кожну пташку розумів,
Її голос, її спів.
Всіх пташок тепер він знав,
Кожну пісню розрізняв.
Кожну пташку знав, як звати,
Вмів між інших упізнати.
Лиш одне не розумів,
Як без знань цих досі жив!
І не чув пісень чарівних,
Мелодійних, щирих, дивних.
Скільки щастя в них, краси!
Линуть в небо голоси...
В них гармонія, і диво,
І чарівна казка сива...
Петрик в казці опинився,
Він у звуках розчинився.
Небо ніжно голубіло,
А його душа летіла
Між піснями в небо вічне,
Весняне й таке музичне!
Петрик ліг в траву шовкову,
На красу дививсь чудову,
Слухав чисті голоси:
«До Ре Мі Фа Соль Ля Сі».
З них складалися пісні
Дивні, гарні, чарівні.
Онде іволга співає —
Дивний голос пташка має!
Чижик пісеньку веде,
Щиглик вступить де-не-де,
То сорока застрекоче —
Щось своє сказати хоче.
Кожна пташка нотку знає,
Пісеньку свою співає:
Защебече, пропищить,
Свисне, крикне, задзвенить...
Соловей всі ноти знає,
Тому соло він співає,
Свище, тьохкає в гаю
Ніжну пісеньку свою!
Петрик довго в лісі був,
Під мелодію заснув.
Бачив казку-сон чарівний,
Що оркестр у нього дивний.
Диригує ним Петрусь,
Але пташка він чомусь!
І пташки в оркестрі грають,
А метелики кружляють
Дивний танець «крутянець»,
А один з них — пустунець
Вгору, вгору підлітає,
Аж під сонечком кружляє!
І було це так красиво —
Ну, не сон, а справжнє диво!
Тут промінчик сонця впав,
Хлопчика залоскотав
І прокинувся від сну
Петрик в цю пору ясну.
Ще послухав хор красивий,
В рідний дім побіг щасливий.
А тепер щодня до гаю
Петрик зранку прибігає,
Щоб наслухатись пісень
Й мати радість цілий день!
Бо ж пісні ці гарні й дивні,
Не прості вони — чарівні!
Живлять душу всім красою,
Як цілющою росою.
3
Так пройшла весна прекрасна,
Вся Квітуча, ніжна, ясна.
Тепле літо прилетіло.
Все навкруг почервоніло:
І черешні, і сунички,
Вишні стигнуть і порічки.
У такі чарівні дні
Ще дзвенять навкруг пісні,
Сонце жарко припікає,
Всіх до річки закликає
Десь на берег, в тінь беріз...
Був у луках сінокіс,
Дуже пахли медом трави,
Та вже скошені отави.
Хліб увесь з полів зібрали,
Дні коротші значно стали.
Звозять люди урожай —
Тихо осінь йде у край.
4
Хлопчик в полі працював,
Слухав пісню, сам співав,
В полі коники цвірчали,
Петрику допомагали.
Непомітно час спливає,
Он вже й ластівок немає,
Бусли в небі закружляли,
І вони вже відлітали.
Враз болото залишили
Та й у вирій полетіли.
Стало раптом всюди тихо...
— Ой, погляньте, справжнє лихо:
В полі тихо, ліс замовк,
Виє вітер, наче вовк...
Хлопчик просто розгубився: —
Ліс без пісні залишився!
І лишилось зовсім голе
Без краси й без пісні поле.
В небі пісенька не лине —
Без пісень Земля загине!
Треба цьому раду дати
Чи сопілку змайструвати
Із калини, щоб співала,
Бо ж вона пісні ті знала.
То ж коли пташок немає,
Хай сопілочка співає!
Тут знайшов він гарну гілку,
Вирізати став сопілку
Із найкращої калини!
Вміло вийняв серцевину,
Дірочки вже став крутити,
Щоб в них ноти посадити...
Гарна вийшла! Вся аж сяє!
Дунув — а вона не грає...
В листі вітер шелестить,
А сопілочка — мовчить! —
Не мовчи! Співай! Ну, що ти!
Чи пташки забрали ноти?
Я піду пташок шукати,
Щоб всі нотки в них забрати,
Щоб у дні такі сумні
Всюди линули пісні.
Взяв він хлібця і водицю
Та й подався за границю
Через поле і гаї,
Де летіли солов’ї,
Там де гори й небо темне,
Море Чорне й Середземне,
Там, де Африка лежить...
В вирій хлопчик наш біжить,
Бо у вирії — він знає —
Всі пташки із його краю...
Так. Кого ж йому шукати,
В кого ноти забирати?
Всіх пташок він добре знав,
Хто, як жив і як співав.
Трохи буде тут роботи,
Хто, які ховає ноти?
Петрик йшов та й усміхався,
Бо тепер він здогадався:
ПоДорожник «ДО» сховав
Та й з собою в вирій взяв.
А оРЕл ховає «РЕ»,
КРЕчет також «РЕ» бере.
РЕмез в’яже рукавичку —
«РЕ» ховати має звичку.
КаМІнка забрала «МІ».
От подумайте самі:
Скільки нот вони схопили
І у вирій полетіли!
ЗМІєїд «МІ» теж узяв
І у пір’ячку сховав.
«ФА» ФАзан собі схопив,
Хтозна — де її подів...
Бусол «СОЛЬ» забрать хотів,
Але знак м’який згубив.
Має він тепер роботу:
Xодить-бродить по болоту,
Між купинами шукає,
У вужів, у жаб питає.
А вужі собі снують,
Знак м’який не віддають...
Заспівати бусол хоче,
Та лиш дзьобиком клекоче.
А зозуЛЯ «ЛЯ» взяла,
В піднебесся понесла.
І тепер без ноти «ЛЯ»
Залишилася земля.
Бо і чапЛЯ, й конопЛЯнка
«ЛЯ» схопили на світанку
І у вирій полетіли,
Залишатись не схотіли.
СІруватень «СІ» поніс
Через гори, через ліс.
Ноти всі порозбирали,
Понесли чи поховали,
Стало в лісі тихо-тихо...
Ну, подумай, справжнє лихо!
Ноти всі позабирали,
А самі позатихали...
От попробуй відшукай
І назад позабирай!
Але Петрик йде та йде,
А пташок нема ніде.
Їхня пісня тут не лине...
Зажурилася дитина.
Вже стомились в нього ноги,
Може, збився він з дороги?
Що тепер йому робити,
Як сопілку оживити?
Як пісні у край вернути?
Що робити? Як тут бути?
Бачить: пташка походжає,
Він до неї та й питає:
«Ти високо в синь злітаєш
І багато, пташко, знаєш.
То ж допоможи мені
Повернути в край пісні!
Щоб вернулась знову казка,
Поможи мені, будь ласка.
Ти ж така хороша, знаю,
Ти також із мого краю...»
І сказала пташка чемно:
«Поможу, та недаремно.
Де пташки, я добре знаю,
Та відбилась я від зграї.
В нас було велике горе:
Заштормило Чорне море.
Блискавки в воді шипіли,
А мені крило спалили.
І тепер воно болить,
Я не можу підлетіть.
Треба травку відшукати,
Щоб крило підлікувати.
Я не можу віднайти,
Чи її не знайдеш ти?«
І зрадів Петрусь: «Біжу,
Я тобі допоможу!»
Довго він шукав чи ні —
Невідомо це мені,
Але пташці допоміг,
Лікував її, як міг!
І кормив, і доглядав,
І водою напував.
Умивав її росою
І джерельною водою.
Зажили у пташки крила,
Вона в небо полетіла
І гукнула до Петруся:
«Незабаром я вернуся!
Ти не йди, мене чекай.
До побачення, бувай!»
Птах високо в небо звився,
Петрик на землі лишився.
Став чекати через мить
Через небо ключ летить!
І до Петрика спустився.
Тут хлопчина роздивився,
Що пташки у ньому дивні,
Зовсім різні і чарівні.
Нотки всі вони несли
І Петрусеві дали.
Повернули геть усі:
До Ре Мі Фа Соль Ля Сі!
Чари-звуки повернули,
У сопілочку вдихнули,
Щоб вона живою стала,
Щоб вона тепер співала!
Ключ скрипічний залишили
Та й знялися, полетіли!
Тут з’явився журавель,
Що літав за сто земель,
Та й сказав: «Іди, дитино,
Рідну мову вчи невпинно,
Бо вона у нас жива,
В ній співучі є слова
Все у рідному краю
Має пісеньку свою:
Кожна квіточка, рослина,
Звір і крихітна пташина,
Джмелик, бджілка і жучок,
Півник, котик, їжачок.
Все у світі пісню має
І по-своєму співає!
Навіть овочі в городі
Й ті співають в хороводі!
Чуєш їхні дивні хори?
«ДО» співають поміДОри!
«РЕ» — редиска, ревінь теж,
Редька чорна теж, авжеж?
ПоМІдор і «МІ» співає,
«ФА» — чогось ніхто не знає.
А квасолька «СОЛЬ» веде,
Більше «СОЛЬ» нема піде.
А цибуля тягне «ЛЯ»
Так співає вся Земля!
Сіянка — співає «СІ»,
Гарно ж як співають всі!
Все у рідному краю
Має пісеньку свою!
Тільки добре придивися,
А на птахів не гнівися:
Вони гарно так співають,
Як додому прилітають.
А як треба відлітати,
Що пташина може взяти?
Лише пісню, та й усе
Пісню в серденьку несе.
І любов до свого краю,
Більш нічого. Я це знаю..»
Так сказав, і попрощався,
І високо в небо знявся.
5
А Петрусь сопілку взяв
І заграв, заграв, заграв!
В пісні тій пташки співали,
І струмочки задзюрчали.
Засвітило сонце світло
Все навкруг нараз розквітло,
Вітер вдарив у цимбали —
І джерельця зазвучали.
В небі хмари затряслися
І дощами пролилися.
Десь Карпати загули,
Враз співати почали.
І трембіти підхопили,
Грали всі, що мали сили!
І побіг Петрусь додому
На дорогу на знайому.
ДОма краще, як ніде,
Та й ДОрога «ДО» веде!
Чисто «РЕ» співа джерельце,
Заворожує нам серце.
Он Місточок через річку,
Місяць має кругле личко.
ФАстів «ФА» співає чисто,
ФАкел світить урочисто.
І краСОЛЬка розцвітає,
ПараСОЛЬка в дощ співає!
Ля-ля-ля співа маля,
Нотку «ЛЯ» співа ЗемЛЯ!
«СІ» — видзвонює в росі,
Все співа в ясній краСІ!
Кожне слово голос має
І по-своєму співає!
Все у рідному краю
Має пісеньку свою!
І тепер Петрусик знає,
Що у світі все співає.
Як стають сумні гаї,
Там є теж пісні свої.
Ходить шелест по діброві
І співа пісні чудові.
В соснах вітерець співає
Так, аж серце завмирає.
І співає рідна мова,
Ніжна, лагідна, чудова,
І сопілочка співає,
Бо чарівний голос має.
І Петрусь вже не сумує:
Він у слові пісню чує,
І у хмарці, і у казці,
В маминім теплі і ласці
Всюди музика звучить,
З нею легко й добре жить.
А зимою в хуртовині,
В білій сніговій лавині.
І у місяці, що сяє, —
Все співає! Все співає!
Все у рідному краю
Має пісеньку свою!
Тільки добре придивись,
Мови рідної навчись!