Зимова казка
Казка про зиму для молодших школярів
Ну от, уже й зима прийшла холодна й трохи дивовижна. Нам дні короткі принесла і стала навіть білосніжна. В сніги закутала усе, поля, ліси, міста і села. Хоч часом заметіль несе, але буває і весела, бо можна Бабу снігову зліпити у дворі чи в парку, прикрасити, немов живу. І буде весело та жарко. Хоч і мороз не раз пече і сніг на гіллі налипає, але буває й гаряче, як радість, ніби сонце сяє. Забав багато взимку є: і лижі, й ковзани, і санки. Тож вибирай лише своє й біжи на ковзанку вже зранку. А там — холодний вітерець враз віджене твій сон, як муху. А от веселий морозець, вщипне за пальці і за вухо! Тож на морозі ти не стій, а бігай і з гори спускайся. Себе розважити умій, веселим бути намагайся. А наш Грицько і був такий, він завжди вмів себе зайняти. Веселий, радісний, швидкий — умів і друзів розважати. І був він справжній ватажок, усе вмів організувати. Казали всі: «Наш Гриць — дружок! А дружба з ним, неначе свято!» То грає в сніжки з усіма, то в інші ігри заповзяті. Для нудьгувань часу нема, тож не сидиться дітям в хаті. То в них хокей, то сніговик, то замки вчаться будувати… А сніг, неначе чарівник, раптово зробить, все, мов з вати. І от вже коні-скакуни, у сірім небі поскакали… Так діти грались, та вони частенько й людям помагали: водички привезуть саньми, то дрова людям поскладають, то чисто мітлами вони доріжки всім порозчищають, що снігом зночі занесло, бо ж у старих немає сили… Роботи повно в них було й допомагати діти вміли. Бо добрими усі росли, уміли людям співчувати, вони хорошими були. Грицько всьому вмів раду дати. Він дуже добре серце мав, й батьки цьому його навчали. Тож він усім добра бажав й Грицька всі люди поважали й любили Грицика усі, бо як такого не любити! Бабусі всі і дідусі не знали як і нахвалити! Бо ж він добро у серці ніс, і прагнув з усіма дружити. Ну, словом, добрим хлопчик ріс й хотів усіх добру навчити. Й тягнулись діти до Грицька, неначе до тепла та світла. В нім доброта була така, що у серцях усіх розквітла. Та там, де є добро й тепло, і де щасливо й добре жити, туди пролізти хоче зло, щоб прорости і насмітити. Ото й сюди пролізло зло і Заздрість виросла велика, що не несла в собі тепло, а холод і була безлика. Бо заздрісники скрізь живуть і радості у них немає, вони завжди плітки плетуть, а злість їм душу роз’їдає. Щомиті Заздрість та росла, та поки зло в собі тримала. Та стриматись вже не могла і часу слушного чекала.
І от одного разу вдень, у сонячну зимову пору співав Грицько своїх пісень, зійшлися діти коло двору. Багато снігу нанесло, на лижах можна покататись. І так чудово скрізь було, що вирішили всі збиратись. І от уже до лісу мчать. Дітей зібралося чимало. У небі чисто! Благодать! Ніщо біди не обіцяло. І от з гори усі летять, сміються діти і радіють. Сніги на сонечку блищать, у небі хмарочки біліють. Вже вкотре мчать усі з гори і меж їх радості немає, всі розпашілись від жари, а Заздрість скоса поглядає та за ялинкою стоїть, не може стриматись від люті, уся від холоду тремтить, а розум весь у каламуті… Роздулась заздрість вся від зла, як куля, що ось-ось і трісне, всі сили злі у ліс звела і через мить якусь, як свисне!.. Все зло враз вихором знялось, у небі зразу почорніло, з гори каміння понеслось, в глибоку прірву полетіло… А діти вже внизу були, усе те бачили і чули, за Чорний камінь відійшли і толком навіть не збагнули, що то було і де взялось, чого враз небо потемніло, чого каміння понеслось, і що то в лісі просвистіло. Та Заздрість жаху навела, що аж дерева помарніли, розкидала вже стільки зла, що діти враз пополотніли… Бо стало страшно, скрізь пітьма, усе повсюди завиває, у них й ліхтарика нема, стежок, доріг ніде немає. А холод лізе під пальто, мороз лютує і кусає. Не знає з них уже ніхто, що в лісі тут на них чекає… Та Гриць наш перед дітьми став, найменших пригорнув руками. І дуже впевнено сказав: «Не захистять нас тата й мами, їх тут нема, а в нас біда, тож треба разом щось робити. Лютує Заздрість тут бліда, і хоче нас зі світу зжити. Та є добро на кожне зло. У коло тісно-тісно станьте, щоб нам тепліше всім було й до себе в серденько загляньте. А там у нас є доброта, що мудрості додасть і сили. І хоч задачка непроста, та сили злі нас ще не вбили»… За руки діти всі взялись і притулилися тісненько, з сердець промінчики зійшлись і дітям стало вже тепленько.
І хоч скрізь темінь та зима, у лісі страшно, Заздрість виє, та вже страху у них нема, й надія у серцях жевріє. Тож Грицик перед дітьми став, готовий всіх їх захистити, і добрі сили звати став, що в лісі ще могли десь жити. А Заздрості він проказав: «Спинися, що ти витворяєш? Я вже тобі колись казав, що ти від злості постраждаєш. Бо доброта в серцях у нас, тому тобі нас не здолати. Давно вже зрозуміти час, що треба в серці сонце мати! Ми переможемо це зло, нам допоможуть добрі сили. Тож геть від нас, щоб й не було! У доброти — сильніші крила!» За руки дужче всі взялись і притулилися тісненько… І тут здалеку промінь — блись! Хтось зовсім поруч став, близенько. І ось Дідусь перед дітьми, такий біленький, наче з світла. Він вийшов просто із пітьми, і у дітей — душа розквітла, бо він розсунув темінь злу і освітив усе навколо. Дав місце радості й теплу… Тож світло темінь побороло! Це добрий білий Зимовик став перед дітьми, зупинився. Біленький, мудрий чарівник… Чи, може дітям він наснився? Ні не приснився, він живий, він темінь й зло розвів руками, а морок чорний, лютий, злий скотився в прірву валунами. А Зимовик між дітьми став і пригорнув усіх до себе, він Заздрість, люте зло, прогнав і сонечком заграло небо. І стало так, як і було: чарівно, тихо і привітно. Загинули і Заздрість, й зло, злились у краплю непомітно, а сонце випило її, а може навіть і спалило, і засвітилися гаї, в дітей на серці світло, мило. Знов Зимовик дітей обняв, зробив для всіх чарівне свято, казок чимало розказав, легенд і мудрості багато. Й про те, що у холодні дні, коли усе позамерзало, а віхола веде пісні та радості у світі мало, то Зимовик рятує тих, хто заблукав і замерзає… Від сил оберігає злих, бо він хорошу вдачу має. Дідусь був просто чарівний, він дивні малював малюнки. Сказав, що ще під рік Новий роздасть всім діточкам дарунки. Бо він завжди їх роздавав, виконував дитячу мрію... Він під ялинку всім щось клав, а в серденько вкладав надію. А головне ніс доброту і радість, щастя в дні зимові, любив душі він чистоту, і доброту та чесність в слові. Це добрий дух — наш Зимовик, що очищав від зла дорогу. Це дивовижний — чарівник, прийде завжди на допомогу. Тому й до цих дітей прийшов, як тільки Гриць почав гукати. Він дуже швидко їх знайшов і став дорогу розчищати. Він щиро всіх людей любив й допомагав усім охоче. Він з добрим світлим серцем жив й такими бачити всіх хоче.
Грицька і всіх дітей хвалив, що вміли ті добро творити. Бо добрих щиро він любив і закликав всіх мудро жити. На захід сонце попливло і треба вже було прощатись. А як же гарно їм було, так не хотілось розлучатись. Але усе: добро і зло початок і кінець свій має. Хоч дуже добре всім було, але дорога вже чекає. На лижі стали та й пішли, а чарівник розтанув в тиші… Всі задоволені були, а Зимовик десь казку пише… Про доброту і про тепло, та про красу душі людини… Щоб в с віті гарно всім було щодня і кожної хвилини…
З любов’ю в серденьку живіть й на все життя запам’ятайте: людей любіть, добро творіть, а в серці — промінь сонця майте!