Казка про Юрася та жука
Казка про любов

Жив-був на світі хлопчик. Він був дуже розумний, усе йому вдавалось, за що б він не брався. І співати він умів, і танцювати, малював і плавав краще від усіх. Це, мабуть, тому, що з раннього дитинства він дуже багато читав і все запам'ятовував, бо був дуже допитливий, знання він цінував над усе.

Ось зараз, мабуть, хтось з дітей сидить і думає: «От би мені такому розумному бути, усе вміти!» Але ви, діти, не поспішайте і не заздріть нікому, бо у кожного свої проблеми. Були проблеми і в нашого хлопчика. А звали його батьки Юрасем. І хочу ще додати. До того, що він був дуже розумним та все умів, він ще й красивим був, мав гарну поставу. Ну, які можуть бути проблеми у такого хлопчика, скажете ви! А вони були... Ще й які! Справа в тому, що його, крім мами і тата, ніхто у цілому світі не любив, бо був Юрасик дуже несправедливий до людей, дивився на всіх зверхньо, зневажав усіх, ні з ким не дружив, бо вважав себе — найкращим, досконалістю! Він навіть не розумів, як це хтось чогось не розуміє, не вміє, не може? Він, Юрась, усе може, все вміє, а інші, значить, ліниві, недбалі і не заслуговують на його увагу, а тим більше на повагу. Він і батьків своїх не раз ображав своєю зверхністю, але мама й тато дуже любили своє дитя, бо як же інакше? На те вони й батьки. Вони не хотіли, щоб він ріс таким байдужим і несправедливим, навчали Юрася, як треба поводити себе між людьми, але він на них зверхньо дивився та ще більше задирав носа. Так проходили дні за днями, за місяцем місяць, а за роком рік. Юрась вдосконалював свої знання, він читав такі книжки, які були недоступні не тільки дітям, а й багатьом дорослим. Юрасик гартував своє красиве тіло гімнастикою і спортом. Він усе вмів робити, за що б не брався, мав золоті руки, умів розказувати про все на світі годинами, але його не хотів ніхто слухати, бо зневажливе ставлення до людей дратувало кожного, викликало справедливий гнів. Та Юрась не зважав, він любив книжки і в них знаходив втіху.

Але одного разу трапилось нещастя, яке змусило Юрасика задуматись над своєю поведінкою і круто повернуло його життя.

Було це в неділю. Гарно світило сонечко і заглядало до кожної хати, лоскочучи ніжними промінцями обличчя людей. Люди усміхались до сонечка і прокидались з хорошим настроєм. Кожен радів життю, радів відпочинку у вихідний день. З кожної квартири линула музика і веселий сміх. Юрась теж прокинувся, ледь усміхнувся, бо тепер він усміхався все рідше та рідше, так був заклопотаний новими науками, зробив зарядку і зразу сів за книжки. Він ще не встиг заглибитись у книжку, як на подвір'ї засміялись діти, бо вибігли погратись, загавкав песик, весело защебетала пташечка у когось на балконі... Юрась, як завжди, глибоко вдихнув повітря, зробив кілька вправ і хотів поринути в книжку, аж тут на вікно наповзла чорна тінь, зробилось темно. Ну, це не могло не привернути уваги Юрася, він поглянув у вікно і завмер від жаху. Ніяких його знань не вистачило, щоб пояснити те, що він побачив. Велетенський жук, ні на що земне не схожий, спускався по здоровенному канату, який тягся прямо зверху, з неба. Що ж це таке? Всі звуки, які лунали до цього часу, раптом зникли і лише чути було важке дихання цього здоровенного жука. Серце в Юрася гулко забилось і вскочило у самі п'яти. Він онімів від страху, не міг покликати на допомогу ні маму, ні тата, які в цей час були на кухні і готували сніданок. А тим часом жук опинився на балконі, він був такий великий, як кремезний земний чоловік, але що ж це було? Що? Якийсь механічний робот? Чи космічна істота? Про те, що це було щось земне не могло бути й мови, але звідки це взялося? Юрась тремтів від страху у своїй кімнаті, а цей страшний жук роздивлявся навколо. На подвір'ї стало порожньо і так тихо, як у вусі. Всі, хто там був, поховались, хто де і теж тремтіли від страху. В цей час, нічого не підозрюючи, зайшла до кімнати мама Юрасика і жахнулась, побачивши таку картину. Вона випустила з рук чашку і закричала. Прибіг тато. Як побачив це страховисько — зблід, але тихо заговорив до незнайомого пришельця. Жук уставився на тата довго роздивлявся здоровенними очима, крутив ними, а тоді заворушив відразу чотирма лапами чи то руками, бо ще на двох стояв, Узяв якийсь дивовижний предмет, мабуть диктофон чи що, щось покрутив багатьма щупальцями і заговорив у нього басистим голосом незрозумілою мовою та так, аж кров у жилах захолола. Всі оніміли і дивились на жука, було страшно. Аж раптом із диктофона полинув спокійний голос, нашою рідною мовою. Він повідомляв, що жук, а він представник роду коричневої планети, зобов'язаний знайти людську дитину з планети Земля, яка дуже багато знає і веде себе зверхньо, не має друзів серед однолітків. Це їм потрібно для того, щоб врятувати їхнього жука-царя, який ще теж дитина, але вражений невідомою хворобою — добротою, а це недопустимо! Де взялася та хвороба на їхнього царя ніхто не знає, але є легенда, за якою, тільки ось такий хлопчик з планети Земля може його врятувати і багато чому навчити. Тому жук зобов'язаний забрати Юрасика, бо він підходить по всіх пунктах. А якщо йому будуть чинити опір, то жук не задумуючись зітре всіх з лиця Землі, але завдання виконає, бо він — воїн. Юрась з тривогою подивився на батьків, батьки не встигли вимовити й слова, як велетенський жук схопив Юрася і швидко полетів у небо. Канат, по якому він спускався, в один момент підлетів у небо і зник, а через кілька секунд зник і сам жук з Юрком у синьому небі.

Батьки розгублено дивились одне на одного, не могли вимовити й слова від страшної події, тому що в одну мить втратили свого сина. І хоч яким би не був Юрась, а батькам його було дуже шкода, бо вони його дуже любили. Виходу у них не було, мама плакала, люди, які все це бачили почали втішати, бо знали, що таке горе могло трапитись з кожною родиною. Мало якого ще хлопчика прийдуть шукати інопланетяни! А, може, самого вередуна, найдобрішого чи наймудрішого, хто знає? Всі були приголомшені горем цієї родини. Але ж раптом на балкон спустився на маленькому парашутикові отой диктофон, через який велася мова з пришельцем. А з нього долинали слова, які дали маленьку надію для батьків Юрка. Бо зі слів можна було зрозуміти, що коли хлопчик виконає те завдання, для якого його взяли, то його доставлять на Землю і цей предмет буде вказувати ціль. Але їхній хлопчик вже буде не таким, як був, він нестиме культуру тієї цивілізації, у якій побував, буде мати таку силу, яку не здолають земляни, а значить, що землю почнуть згодом заселяти жуки-пришельці. Та є ще одне застереження для всіх, хоч жук упевнений, що цього не трапиться, та все ж. Якщо у диктофон хтось почне говорити про хлопчика хороші слова від усього серця, то Юрко їм стане зовсім непотрібним, бо він втратить зверхність, яка дуже треба для врятування короля. Тому, щоб ніхто не смів займати диктофон аж сім днів, а тим більше говорити у нього хороші слова про Юрка, бо тоді вони Юрка відправлять додому, але змушені будуть шукати знову іншу дитину, щоб врятувати жука-царя. А людей у місті знищать, щоб не було таких добрих на землі. Хлопця повернуть, бо заражених добротою їм не потрібно і близько, але в порожнє місто. Диктофон приладнався на балконі сам, так як йому було потрібно, і затих. Всі завмерли, обдумуючи ці слова. Страшно було всім, дехто не зовсім зрозумів слова, але повтору не було. Коли перший стрес пройшов, люди прийшли до спільної думки, що до цього предмета просто дуже небезпечно підходити і говорити будь-що, а не тільки хороші слова про Юрка. Та й хто б став щось хороше говорити про цю дитину? Та з другого боку, загроза нависла над кожною родиною та й над усім містом. Бо коли вони говоритимуть щось хороше, то місто буде знищене. Що робити? А коли не говоритимуть, то все одно пропадуть, бо прийдуть жуки. Що робити? Що робити? А часу ж зовсім мало. Всього сім днів!

У роздумах і страхах пройшов один день, а за ним і другий, третій... Люди стали знервовані, злі, ненависні. Ніхто вже нормально не говорив один з одним. Кожен кричав, злився... Де й поділась та доброта, яка панувала серед людей всього три дні тому. Біля диктофону встановили сторожу, щоб батьки не говорили добрих і теплих слів про свою дитину і щоб не підходили до нього. Вони вирішили, що як тільки повернуть Юрка, вони його самі уб'ють, і не допустять чужинців у місто. Але що сталось з людьми? На них стало страшно дивитись. Перекошені від злоби обличчя, злі очі, у кожного в руках зброя, а у дітей в кращому разі — палка. На вулицю не можна було вийти, бо зчинялись бійки, затівались сварки, які закінчувались кровопролиттям. Місто неначе збожеволіло. У школи ніхто не ходив. Батьки Юрка умирали від страшного горя, а люди вже подумували, чи не спалити їх разом з будинком і з отим диктофоном... Пройшов ще один день, четвертий... У місті стало ще гірше...

На п'ятий день з першими промінчиками сонечка до Юрасикового будинку пробиралась маленька постать, закутана у плащ. Вона ховалась у ранковій сутіні під кущами та деревами, щоб її ніхто не помітив. Вона шмигнула у двір, піднялася сходами і тихо-тихо прочинила двері у кімнату до Юриних батьків. Мама мало не скрикнула від подиву, але треба було мовчати, бо на балконі була сторожа, яка вже трохи розслабилась від того, що все одно ніхто не мав наміру підходити до диктофону, а вони тільки даремно витрачали час. Це була маленька дівчинка, Юркова однокласниця, яка хлопчика дуже любила, шкодувала його, хотіла завжди йому допомогти, але все марно. Вона була здивована тим, що сталось у місті, і, здавалось, одна розуміла, що трапилось непоправне — місто було вражене вірусом зла. Вірус поширювався дуже швидко, траплялись смертні випадки. А її маленьке серце підказувало, що треба робити і вона наважилась. Поки всі спали в передранковій тиші, вона прокралась у будинок і разом з Юрковою мамою і татом почали думати, як допомогти Юрі та й усьому місту. План був дуже простий, як і усе геніальне. Поки тато пригощав варту гарячим сніданком, дівчинка удвох із мамою пройшли на балкон і почали гаряче шептати найкращі слова любові у диктофон. Слова лилися з глибини душі та так, що аж диктофон заворушився, мов живий. А вони продовжували. Раптом на балкон переліз хлопчик, який також знав Юрка. Мама і дівчинка завмерли від несподіванки, бо не знали, що робити, але хлопчик знаками показав, щоб вони мовчали, і підбіг до диктофона та й собі став нашіптувати найкращі слова, які він знав. Він шепотів їх так гаряче, як молитву, бо теж дуже шкодував Юрка, адже Юра був такий розумний! Потім вони утрьох взялися за руки і почали промовляти слова любові, бо ж ви знаєте, що любов — це найвище у світі почуття! Аж тут до них приєднався тато і теж зашепотів що є сили слова любові. А варта, нічого не підозрюючи, сиділа в кухні і їла смачний сніданок. Вони так наїлись, що аж захотілось спати, та й снотворного у сніданку теж не бракувало, бо тато постарався. Не довго думаючи, вляглися вони на дивані, який аж притягував їх до себе, та й спокійнісінько захропли. А в двері пройшло двоє дітей, у яких серця наповнені були щирою любов'ю і даремно Юрко у свій час їх так зневажав! Вони не злились ніколи ні на кого, бо жили з миром у серці і з великою любов'ю. Тому вони як тільки побачили, що варта зникла з балкона, зразу ж побігли до будинку і пішли потихеньку до злощасного диктофона, щоб проговорити слова любові для Юрасика, адже він був їхнім товаришем, вони вчились в одному класі, вони любили Юрка просто так, як любили і увесь світ. Тепер їх було шестеро, вони вже не шепотіли, а говорили тихенько, але слова лилися від самого серця. Диктофон вже стогнав, гудів, але тримався міцно на своєму місці. Мама, тато і четверо дітей звертались до Юрка і говорили у диктофон, говорили слова любові. Вони нічого не придумували особливого, слова лились, як водичка з джерельця, невимушено і просто, але виходили ці слова з джерельця людської душі і були такими щирими і теплими, що могли б розтопити кригу. Через деякий час на балкон прибіг ще один хлопчик, який не дуже задумувався про свої почуття до Юрка, але тепер йому було його надзвичайно шкода і він вирішив прошепотіти слова любові, може і люди стануть такими ж, як були? І тут сталось диво! На балкон один по одному почали сходитись люди. Спочатку йшли матері, які боялись за своїх дітей, потім почали проходити батьки, які теж переживали за свої чада, а потім не змовляючись приходити почали й інші люди, які теж говорили стільки слів любові, скільки в кого було, скільки хто носив у своєму серці. Але це були слова любові! Так пройшов день, а варта чомусь не з'явилась, а ті, що спали в кухні, давно прокинулись і пішли по домівках. На балкон приходили нові і нові люди. Вони говорили слова любові і йшли додому з миром і злагодою у серці. А вдома міцно засинали, бо від злоби вже котру ніч ніхто не спав. Так пройшов шостий день і шоста ніч. Залишилась ще доба. Що вона принесе людям цього міста? Але більшість з них спала міцним сном, а інші поспішали до диктофона, щоб прошепотіти слова любові. Навіть ті люди, у який було лише одне-однісіньке таке слово, все одно поспішали до будинку, щоб його сказати.

А в цей час на коричневій планеті сталось неймовірне! П'ять днів, від тоді, як привезли Юрка — людську дитину на планету, йшло все, як по маслу. Жук-воїн передав Юрка у царську сім'ю, щоб він демонстрував свою зневагу над усім світом. Це для Юри було звичним ділом і тому він дивився на царя-жука зневажливо і з презирством. Він вимагав свого повернення на Землю і кричав та зневажав усіх, хто підпадався під руку. А цар-жук почав одужувати і кріпнути. Зате у Юрка, здоров'я з кожним днем надривалось. А на третій день він відчув, що з боків його тіла почало щось виростати, а руки стали міцнішати і почали змінювати свою форму. Та й ноги теж! Але почував він себе препогано. У голові крутилось, він почав забувати багато з того, що знав, а згадати, як не силкувався, не міг. Але й далі кричав і всіх зневажав, ненавидів, вимагав, щоб його повернули додому. Та сили почали покидати його. І під кінець п'ятого дня він зрозумів, що набирає форму жука, бо і нові руки чи лапи виросли вже майже повністю. Обличчя змінилось, він ставав схожим на всіх жителів тої планети, на яку потрапив. І тут він згадав свою маму і тата, які його так віддано любили, які просили його бути людяним, добрим, люблячим. Юрко злякався тепер ще більше, ніж тоді, коли його украло це чудовисько з рідного дому. А цар-жук міцнів! Ще й як! Юрко лежав у кутку, зігнувшись, як усі жуки, коли їм холодно. Та холодно Юркові не було. Йому було страшно, бо він знав, що через два дні пройде повне перетворення його в жука і відправлять його на Землю з поганою місією — творити зло. На цій планеті теж було зло, була ніч. Єдине тьмяне сонечко не дуже її зігрівало, але й холодно не було, бо її мабуть гріло щось інше. Тільки не було тут того щирого і відданого тепла — тепла людської душі, яке зігріває людей Землі, де б вони не були. Бракувало цього тепла тепер і Юркові. А він же ніколи на це не зважав... Тепер йому дуже хотілось з кимсь поговорити, притулитись до мами і до тата, але, на жаль, нікого не було поруч...

Раптом тьмяний промінець чужого сонечка торкнувся його обличчя і якесь невимовне щире тепло розлилось по скарлюченому тілу хлопчика, воно почало зігрівати. Було таке враження, що мама пригортає його до себе, гладить по голівці. А тут ще хтось говорить йому слова любові так ніжно і трепетно, що в душі Юрка аж залоскотало, сльози виступили на очах, він ніколи не чув таких ніжних і добрих слів, аж тут і татові сильні руки обняли дитину і пригорнули з такою ніжністю, що хлопчик аж вирівнявся. Йому стало так добре, так затишно, що хотілось зробити щось хороше. З кожною хвилиною в його душу вливалась любов, радість і щастя. Ці почуття наповняли його душу поступово, але від того тіло хлопчика почало набирати звичну людську форму і так тривало цілий день і ніч.

А на коричневій планеті з самого ранку п'ятого дня, від тоді, як привезли людську дитину, почались біди. Зранку планета задрижала, здибилась і її почало добряче трясти. Ніколи раніше нічого подібного тут не траплялося, а тепер... Почали завалюватись будинки-нори жуків, жуки гинули, бо вибратись з-під завалів їм було не під силу. А в царському палаці захворів цар-жук, який так гарно почав поправлятись і набирати силу. Допомогти йому було нікому, бо тепер з Юрком відбувались дивні речі, він ніби заново народжувався. Юрась почав приймати знову людську подобу, яку мало не втратив. Та не тільки це! У його душі народжувалось щось таке, чого раніше він не відчував, там ніби квіти зацвітали! В душі оселилась велика любов, безмежне і дивне почуття, від якого було тепло і приємно, світло і радісно. Юрась дивувався сам собі, бо ж так щиро дивуватись раніше він не вмів. Тепер, навіть, йому було шкода і царя-жука, який страждав і чогось гірко плакав. Юрасик наблизився до нього і раптом обняв і пригорнув до себе міцно-міцно. Вони сиділи удвох, як давні друзі, і плакали та так щиро, що якби ви побачили, то й собі заплакали.

А коричневу планету трясло. Здригалися стіни похмурого замку, в якому був хлопчик. Так пройшов і шостий день та ніч. Юрась ставав щохвилини дужчим, у його душі з'явились найкращі почуття, десь поділись лапки, які у нього виросли, словом, все ставало на свої місця. Цар-жук зробився мирним і тихенько сидів під стіною, яка, неначе жива ворушилась і здригалась. На сьомий день у Юрка все стало в нормі, а цар-жук перестав плакати, він став здоровим і добрим. Страшні придворні жуки кудись поділись. Тому Юрко і цар-жук вийшли на поле перед замком. Жевріло сонечко і все фарбувало в коричневі тони, скрізь були руїни, лише замок бовванів серед поля. Що їм було робити, двом малим дітям з різних планет? Але вони знайшли спільну мову, зрозуміли одне одного. Добрі почуття, які оселились у їхніх серцях, допомагали порозумітись. День котився до ночі.

А на Землі теж творились чудеса. Люди йшли і йшли до Юрасикового дому, щоб сказати слова любові, доброти. Потік людей не припинявся. І вже ні про яку варту не могло бути й мови, бо й варта стояла в черзі, щоб сказати такі хороші і щирі слова. Ну, й що як прийдуть інопланетяни і знищать все? Все може трапитись. Але люди є люди, їм не можна було відрікатись від найкращого у світі почуття — любові, бо тільки вона робить добро, дає надію, дає життя. Тому всі вирішили, щоб там не було, а слова любові вони повинні сказати, бо вони — люди! У кожного від невідомості тривожно билось серце: на землі — в людей, на коричневій планеті — у Юрка, царя-жука та в інших жителів. Що далі буде?

І раптом на коричневій планеті сталось диво! Над горизонтом почало світлішати, і величезне сонце викотилось і попливло на небо! Воно освітило планету таким світлом, обігріло таким теплом, що в одну мить все змінилось! Планета осяяна Сонечком, заграла неймовірними кольорами, на небі вигравали кольорові вогні, все сяяло, заіскрилось, зазвучало чарівними звуками.

Цар-жук став такий красивий, що не можна було відвести погляду. Його крила переливались чарівними кольорами, а на голові заблищала золота корона — він же був царевичем! Юрко вражено дивився на нього і в його серці було стільки радості і щастя, що він не втримався і обняв царя-жука та міцно його розцілував. Звідусіль почали сходитись жуки, вони теж були дуже гарних кольорів та відтінків, а коричневих поміж них не було. Це тому, що сонечко, яке зійшло над коричневою планетою, було викохане людьми і зроблене воно було з людської любові і доброти, з тих слів, які вони казали у диктофон від щирого серця, від добрих людських почуттів, тому воно мало таку велику і чарівну силу. Нове Сонечко принесло світло, тепло, доброту і любов на коричневу планету і там запанувало нове життя. А малий цар-жук буде дуже розумно правити на ній і життя на планеті буде просто чудовим, що ні в казці сказати, ні пером описати.

Юрко того ж дня повернувся на Землю, бо Сонечко, яке зійшло над планетою щиро освітило її і він побачив космічний корабель, який виблискував і запрошував до себе. Кольорові жуки миттєво доставили хлопчика до його батьків, а на Землі теж сталось диво. Люди всі до одного зрозуміли, що тільки любов, мир, доброта і злагода повинні бути на планеті Земля, щоб вона розквітла, стала ще кращою, як є. А без цього не варто жити.

Юрко зовсім змінився, тепер, крім того, що був дуже розумним, багато читав і знав більше за всіх, він ще був дуже добрим і мудрим хлопчиком, його щире серце було наповнене великою любов'ю до людей. У Юрка було дуже багато друзів, усі його любили і зажили всі-всі дорослі і діти дружно та весело.