Надія Красоткіна

Казка про хліб
Казка для молодших школярів про ставлення до хліба

Береш у руку, хлібець запашний, м’який шматочок чи хрусткий окраєць, а він приємний і смачний-смачний, не треба навіть масло або смалець. Бо хліб — це сила, це душа Землі, він всім свою енергію дарує. Здорові з ним дорослі і малі. Його поївши, кожен ситість чує. Та от цікаво знати дітворі, де він береться? Як прийшов до столу? Чи десь росте на дереві вгорі? Тож звідки хліб прийшов до нас у школу?

Тому про хліб вам казку розкажу, щоб зрозуміли, звідки хліб береться. Усі етапи шляху збережу, щоб знали ви, про що тут мова йдеться. Бо знаючи шлях хліба на землі, ви зрозумієте, яка у нього доля. Переконаєтесь, хоч ви ще і малі, що хліб — це є життя і сила й воля.

Ну, а тепер і казка підійшла, сідайте зручно, будемо читати. Вона у лісі, у дуплі жила, там затишно було відпочивати. А я постукала тихенько у вікно, вона скоренько двері відчинила, бо вже на нас чекала і давно. Тож прилетіли ми до вас на крилах.

В одній країні, де добро жило і щедро ясне сонечко світило, та роздавало всім своє тепло, мале зернятко з вітром прилетіло та на листочок впало й прилягло, його далекі мандри притомили. А потім ще зерняток принесло на той листочок в вітерцю на крилах. Вони зраділи, разом вже були й щасливо тут на сонці засмагали. Довгенько, мабуть, на листку жили, та раптом птахи налітати стали й клювали дружно зернятка малі та гамір, вітер почали здіймати. Зернятка всі стрибали до землі, своє життя хотіли врятувати. Ховалися між трав і у землі, щоб птахи дикі їх усіх не з’їли. Вони були легенькі і малі, та жити дуже-дуже всі хотіли. Тож заховались… В схованках жили й благополучно перезимували. А от, коли весняні дні прийшли, вони голівки всі попіднімали і виткнулись тихенько із землі і потяглись до сонечка і світла — пружні, зелені, хоч іще й малі, але ясна душа у них розквітла. А сонечко давало їм тепло, а в темінь зірочки для них світили. Усе навкруг буяло і цвіло та й стебельця у зерняток міцніли, бо годували щедро їх ґрунти, а дощики рясні давали воду. Тому хотілось дуже їм рости і набувати силоньку та вроду. Отак собі росли вони й росли і вже доросліші усі вони ставали й заколосились раптом, зацвіли й свої зернятка в колосках сховали. Багато їх у колоску було, в колисочках усі вони сиділи… Від сонечка до них ішло тепло, вітри їм казку тихо шепотіли… Зернятка підростали день при дні та вже великі і гарненькі стали, і слухали небес ясних пісні, й самі уже із вітерцем співали… Та час прийшов і виросли усі, їм захотілось дуже мандрувати. Вони скупались вранці у росі і з колосочка почали стрибати…

Повз них в той час і дівчинка ішла, яка за цим зерном спостерігала, бо роботящою й розумною була, тому усі зернятка позбирала у фартушок й додому принесла на сонечку гарненько просушила, пташкам і мишкам з’їсти не дала, а зберегла й посіяти рішила.

Отак почався хліба перший крок. Для цього землю треба розпушити (та добре цей засвоїти урок) й зерно у теплу землю опустити. Зерно добірне, просто золоте, як ляже вчасно у ґрунти багаті, воно міцним колоссям проросте, тоді і буде хліб у кожній хаті. Бо вимолотять зерна з колосків, просушать їх на сонечку гарненько, відправлять помолоти до млинів і буде борошно хороше і біленьке. А з борошна духмяний хліб спечуть, який затим прийде у кожну хату. Той хлібець діткам в школі роздадуть, щоб сили набиралися багато. Як буде хліб, то буде майбуття, хоч праця ця виснажлива й буденна. Це боротьба людини за життя, робота хоч важка, але натхненна. Хто хліб ростить, той всім життя дає, у хлібі сил закладено багато. Зміни до хліба ставлення своє, його цінуй! Хліб на столі — це свято! Тому ми гарний хліба коровай на вишитий рушник завжди кладемо. Бо в Україні є такий звичай — при зустрічі ми друзям хліб несемо.