Теплі слова привітання
Казка для молодших школярів

Сонечко дуже любило Землю. Воно зігрівало її ніжними і теплими променями. І завжди щиро віталося. Кожного ранку, як тільки починало на Землі світати, Сонечко казало: «Доброго ранку!». А Земля так само любила своє рідне Сонечко і теж вітала його сердечно і щиро: «Доброго ранку!». І так день за днем.

Одного чарівного ранку люди, які вже давно жили на Землі, почули, як вітаються Земля і Сонце, і їм стало дуже приємно та радісно. Та й було від чого радіти! У рясному сонячному промінні світилась діамантами роса на пелюстках квітів, на кожній травинці й листочку. Заспівали радісно пташки, злетіли в таночку барвисті метелики. Все засяяло, заспівало, затанцювало. А в повітрі рознеслись духмяні пахощі. Люди зраділи, бо вони вперше побачили красу Землі і Сонечка. А Сонечко піднімалось все вище. І краса світу ставала ще привабливішою. Сонечко оголосило, що вже полудень над Землею і знову вони щиро одне до одного привітались: «Доброго дня!» Глянули люди на небо — воно було блакитне і чисте, а на Землі буяла зелень і квіти, блищала вода на плесах озер та річок, а від сонячних променів було тепло і дуже приємно. Та ось Сонечко почало скочуватись на захід, йшло відпочивати. Воно ще раз глянуло на Землю і тихенько сказало: «На добраніч!», «Доброї ночі!», — і сховалось за обрієм. Земля втомлено позіхнула і теж побажала Сонечку доброї ночі.

Люди слухали і були вражені такою ввічливістю небесних світил. Вони зрозуміли, як чудово бути ввічливими і добрими одне до одного, яке це щастя жити в дружбі і в злагоді. У людські серця зайшла доброта і щирість, адже людям було в кого вчитись!

Все стихло і Землю обняла чорними крильми непроглядна ніч. Людям було страшно, вони ховались в печери, тулились одне до одного і шукали захистку. Ніч була жорстока і невблаганна і треба було ще дожити до того, як прийде на Землю веселе і тепле Сонечко і все навколо заспіває і засміється, зігріється в його промінні. Люди засинали, зморені денними турботами, а коли встали, то вперше привіталися до Сонечка, до навколишнього світу і один до одного. І від цього на душі в людей стало ще радісніше і приємніше. Вони побажали добра і щастя кожному і у відповідь теж чули побажання добра і щастя.

Ось так все і почалось. Люди почали вітатись і усміхатися, а добро і щастя частіше почало заходити в серця людей і в їхнє житло. Люди зрозуміли, що усмішка, наче сонечко зігріває людину, а добре слово привіту гріє серце і стає легко, ніби крила за спиною виростають. Це всім сподобалось. У світі стало менше біди і війн, люди стали добрішими, вони почали прислухатись один до одного, частіше усміхатись і зичити один одному добра. Це увійшло у звичку. Так почала народжуватись культура поведінки. З того часу пройшло багато пребагато тисячоліть, люди вже й забули, звідки прийшло у їхнє життя перше привітання, але традиція залишилась, тому що це — дуже хороша традиція, вона приносить добро і щастя всім: і тим, хто вітається першим, і тим, хто на привітання відповідає. А щоб добра традиція стала звичкою кожної людини, батьки навчають своїх дітей вітатися з самого малку до всіх людей і до Сонечка, і до навколишнього світу, тобто до Землі. Дітки вивчають ці хороші традиції і виростають культурними та добрими людьми. І коли вони засвоюють всі правила культури, то завжди веселі і щасливі, бо вміють себе поводити у цьому світі і серця у них добрі та світлі.

А тепер послухайте про те, як одна дівчинка не хотіла вивчати ці хороші правила і ніколи не віталась та що з того вийшло.

А було це так. Лариса вже була велика і мама її навчала вітатися з людьми, але Лариса не віталась. Їй не хотілося, ну, чого це вона повинна кожного дня казати татові і мамі «Доброго ранку!», коли встає? Що вона їх не бачила? Цілу нічку була поруч з ними! І знову вітайся! Ну, смішно! Кожен день одне й теж! А їй не хотілось... Вона наполегливо не віталась і все! І ні з ким не віталась, забувала або не хотіла. І усміхалась мало, і добра не хотіла нікому побажати. І до Сонечка не віталась, і до квіточок, і до пташечки... А що хіба вони щось розуміють? Ні, вона не вірила в казку. І от одного ранку Сонечко стояло вже високо і світило яскраво-яскраво. Вийшла Лариса на двір і як завжди не привіталась, а почала сердито дивитися на світ. А Сонечко саме в цей час дивилось на їхній двір і побачило дівчинку. Воно радісно привіталось до неї, але Лариса не чула, бо сердилась на мамині зауваження і нічого круг себе не бачила і не чула. Не чула вона і сонячного привіту, а тому й не відповіла. А Сонечку стало прикро, воно завжди віталось, але багато хто не відповідав і навіть не дивився на Світило, а воно ж так старалось усіх зігріти теплом і світлом, так старалося подарувати всім радість, ласку і добро, а люди і ось ця маленька дівчинка навіть не глянуть на нього. То що ж сталось з людьми, чому вони так рідко піднімають голови, щоб глянути на Сонечко і на блакитне небо? Чому вони стають жорстокими? Чому вони не приймають його щирої ласки і добра? І стало Сонечку сумно, воно аж заплакало і вирішило відійти від них далеко-далеко. Може тоді, коли побачать люди як їм буде без Сонця, вони почнуть задумуватись над своїми діями і словами?

Так воно і зробило. Полетіло геть від Землі. І враз повіяв холодний вітер, небо затягли важкі чорні хмари і серед літа пішов сніг. Все живе заховалось, де могло. Пташки перестали співати, метелики кудись зникли, на квіти ліг товстим шаром сніг. І стало холодно, незатишно і страшно. Лариса стояла серед двору в легенькій майці і в шортах та ще й босоніж, а тут раптом такий холод! Вона не встигла і в дім забігти, як мама підхопила її і сказала: «Ось і прийшов судний час, а все через тебе і таких, як ти!» Лариса не зрозуміла і спитала, чого так каже мама. А мама заплакала і сказала, що так сталося тому, що люди стали жорстокі і втратили віру в добро і щирість, перестали вітатися між собою, перестали всміхатися. Навіть діти не вітаються, то що ж тепер буде? Пропаде Земля без Сонечка і все на Землі пропаде... Ставало дедалі холодніше, від холоду зуб на зуб не попадав у бідної Лариси і вона заплакала. А й справді, що тепер буде? І чого вона не віталася? Чого не слухалась маму й тата, коли вони так ніжно просили її бути доброю і щирою, вітатись і всміхатись до людей? А тепер ось і літечко пропало, а холод не дає дійти до тями. Довго плакала Лариса, а потім спитала у мами, як повернути все на свої місця. А мама сказала, що й сама не знає, хіба побігти за Сонечком і просити вибачення... І Лариса не роздумуючи вибігла з хати та й побігла за Сонечком. Воно було зовсім маленьке, бо вже далеко відлетіло від Землі. Лариса босоніж по снігу бігла і бігла, на відчуваючи втоми і холоду, вона з усіх сил кричала до Сонечка слова вибачення і всі найкращі слова, які тільки встигла вивчити за свій короткий вік. І раптом впала без сил у високий сніжний намет. Тут Сонечко зупинилось, воно почуло дівчинку, побачило її намагання повернути все на свої місця. Та й не одна вона бігла за Сонечком. Всі інші теж намагалися повернути Сонечко назад, бо без його світла і тепла, без доброти і любові могло загинути все. Сонечку стало жаль усіх тих, хто благав його повернутися, і воно змилостивилось, бо ж дуже любило свою Землю і все, що є на ній, а особливо людей. Воно простило всім і повернулося. Тепер люди щиро дякували Сонечку за його доброту і любов, за тепло і ласку. На Землі відразу стало тепло і радісно, все ожило і зацвіло, засміялось і заспівало. А всі люди і Лариса також почали всміхатись і вітатись до любого Сонечка та один до одного. Вони пригадали хороші традиції і правила поведінки, повернули культуру в своє життя і перестали вживати лайливі та грубі слова у мові, почали частіше усміхатись. Вони хотіли творити добро один одному. І сталося диво! У світі пропало зло, люди зажили гарно, у мирі й любові, на Землю повернулося щастя. А Лариса стала найкращою дівчинкою у світі. Тепер вона знає, що привітне і добре слово робить у світі чудеса. То ж і ви всі будьте добрі і щирі, лагідні і щедрі. Бо людина у цей світ приходить для добра.

Ось і казочці кінець. Той, хто слухав — молодець.
Бо тепер він добре знає, тепле слово — лід ламає!
Щире слово і привіт робить добрим цілий світ!
І про це не забувай — усмішкою світ вітай,
«Добрий ранок!», «Добрий день!» говори усім щодень.
А коли лягаєш спати, «На добраніч» слід казати.
Хай культура поведінки буде норма для дитинки!

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Як придбати книгу?

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube