Надія Красоткіна

Як Сергійко себе переміг
Казка для молодших школярів про працю

Є на світі різні люди, роботящі й зовсім ні. Хто як робить, так і буде: чи в меду, чи в полині. Тож з дитинства треба вчитись, привикати до труда. Не хвалитись, а трудитись, поки не прийшла біда. Чого Йвасик не навчиться, то Івану — просто зась! Тож старайся, не лінися, будь розумненький, Івась! Але казку про Сергійка час прийшов розповісти. Про ледачого невмійка. Ось послухай казку ти.

Гарний хлопчик був на вроду, та ледачий, наче пень. Ані за холодну воду не візьметься він за день. То він править теревені, ляси точить без кінця. То він хліб тримає в жмені, щоб не схуднути з лиця. Любить байдики він бити, ще й в оману всіх ввести. Вміє хлопець ґав ловити, вміє задніх він пасти. Так недоліків багато, що хоч греблю загати… І сварили мама й тато… Та трава хоч не рости… Він в Сірка позичить очі й знов береться за своє. Працювати він не хоче, бо своя забава є. То він всюди розглядався, то нічого не робив. Хлопчик цей Сергієм звався і ледачим дуже жив. Тож вродися та удайся… Цвів хлопчина, наче мак. «Щось робити намагайся», — всі йому казали так… Та Сергійкові байдуже, хто б там що не говорив. Він любив лежати дуже і нічого не робив. Все ховався від роботи, наче пес од злючих мух. До труда не мав охоти, тож не чув, немов оглух, як просили щось зробити, прикидався, наче спить. Як покличуть їсти-пити, він чимдуж уже біжить. Думаєте він учився чи книжки якісь читав? І над цим він не трудився, просто дурника валяв. Так минали дні і ночі, хлопець швидко підростав. Їв та спав завжди охоче, навіть трохи товстим став. Раз лежав він у садочку, білі хмарки рахував. Щось пищало на пеньочку, та Сергійко не зважав. Лінь йому й поворухнутись, щоб поглянуть, що було… Не хотів і стрепенутись… А було це люте Зло. От якби він не лінився, а піднявся та устав, він би Зло те роздивився, може б, навіть, розтоптав, просто так, як ту облуду... Та Сергій собі лежав. А про те що далі буде, навіть гадки він не мав… І лежав, немов безсилий, та тихесенько дрімав… Щось Сергія враз вкусило, але що, Сергій не знав. Він рукою відмахнуся, але дуже запекло…

І тоді він стрепенувся, бо вкусило хлопця Зло і малим його зробило, наче мишаче дитя. Відібрало в хлопця силу й понівечило життя… А саме велике стало, бо забрало в хлопця зріст, та й цього було замало — відібрало мову й хист. А тепер Сергійко — Мишка, ніби з скриньочки чудес, трохи більший від горішка… Зло ж велике — до небес! Підняло його за шкірку аж до неба, в саму вись! Хлопцю страшно й дуже гірко… Зло сказало: « Тож дивись! І якщо ти хочеш жити, то служитимеш мені. Будеш все мені робити. Правила тобі ясні? Не мудруй мені багато, ти життя це заслужив. Тож працюй тепер завзято, як по-іншому хотів?» І відкинуло Сергія до великого дупла. В хлопця виросла надія, що врятується від Зла… Але все було намарне, був Сергій на ланцюжку. Все було довкола гарне, долю мав він вже гірку. Кожен день тепер трудився, зерна Злу носив, носив… І додому все просився, та ніхто не відпустив… Робить все Сергій старанно, та на думці в Зла своє… Як би не трудився гарно, Зло то копає, то б’є… Невдоволене, сердите, то на кпини підніме, вік голодне та несите, словом злючим не мине. То намилить хлопцю шию, ні за що, а просто так... Що в душі аж холодніє — Зло на витівки мастак. І в Сергія зла набралось, в голові і в серці — зло. В душу влізти намагалось, бо в оточенні було... Якось раз Зло роздобрилось й відчепило з ланцюжка. Хлопцю так втекти хотілось, та дорога нелегка, всі стежки позаростали, наче в джунглях — не пройти… Шлях додому заховали і позбавили мети. Та і як піти до хати. Мишка в домі — то не гість. У дворі кіт волохатий миттю зловить й зразу з’їсть… Мишка-хлопчик плаче гірко. Як йому здолати Зло? Він заліз у темну нірку, де нікого не було, і почав там міркувати, як же Мишкою він став? Мусив все він пригадати, але ще всього не знав. Тож сидить він у тривозі в темній нірці і не спить. Зло все ходить по дорозі, щоб як вийде, то схватить… Хлопчик думав, не спинявся, як Сергійком знову стать? Він думки зловить старався, а вони кудись біжать… Враз якось тепліше стало, хлопчик раптом пригадав: «В того лиш життя удале, хто себе перемагав». Перемога над собою! От у чому суть життя! Він готовий до двобою, є у нього каяття… Він все зробить, ще не пізно, переможе лінь в собі. Вирішив уже залізно — буде жити в боротьбі! Та наразі що зробити, як початок віднайти? Що ж, спочатку з нірки вийти, зло в собі перемогти. І страшенну лінь здолати, що у хлопчику жила… В серце доброту прийняти. Тож була чи не була! Трохи страшно, б’є тривога, та сміливості набравсь. Він — із нірки, Зло — до нього: « І куди це ти зібравсь?» Й тут Сергій не розгубився і сміливо проказав: « Я із Злом чомусь не зжився й лінь свою я подолав! А тепер тікай з дороги! Я не здамся у бою! Я уже стаю на ноги, я — людиною стаю!». Раптом Зло нараз змаліло і неначе потекло. Геть змарніло, почорніло й зникло, наче й не було.

Довго так було, не знаю, та всьому кінець свій є. В кожній казці так буває — завжди кожному своє. Тож Сергій на ноги звівся і прокинувся од снів. Він людиною лишився, він нарешті зрозумів. І готовий вже до бою, він позбудеться тривог! Перемога над собою — це найбільша з перемог! Він готовий все здолати: лінь, неробство, лють і зло… Сам себе перемагати буде, щоб там не було! І пішов він до криниці, два відра з собою взяв, наносив в садок водиці, все довкіл пополивав. І скопав матусі грядку, він же хлопець хоч куди! Двір привів він до порядку, наносив качкам води. Дрова вже почав рубати, щоб у пічці протопить. І за цим застала мати, стала сину говорить, що такого й не чекала, що Сергій дорослий вже... Сама ж голову ламала: «Як це сталося? Невже?»

А Сергій весь день трудився, працював, що аж спітнів. Татко глянув, аж знітився й трохи сам пополотнів… Згодом також приєднався до роботи у дворі. Й теж робив, не розгинався аж до першої зорі. Потім вдвох вони помились, сіли їсти за столи. Дуже добре потрудились, трохи стомлені були. Та на серці так приємно, на душі така краса! Літній вечір, стало темно, навіть випала роса. За столом син, батько, мати, але мова не про те… А про те, що в серці — свято, син — людиною росте…

З того часу — все в порядку! Наш Сергійко — сам зразок! Зранку встав, зробив зарядку і швиденько на урок! В школі він усе встигає, бо до книжки тяга є. У сім’ї допомагає, мріє хлопчик про своє. Хоче він усе уміти, промінець в душі нести, хоче мудро в світі жити, добрим справам лік вести. Зло ж своє не полишало, не хотіло десь іти. Ще до двору заглядало, думало його знайти. Все ходило і блукало, три рази в садок прийшло. І пищало, й заглядало, але хлопця не знайшло. В хлопця вже нема охоти полежать в садку, в теплі, бо чи ж мало є роботи серед неба на Землі? І Сергій тепер майструє, вчиться, хоче майстром стать. Над наукою мудрує, хоче все на світі знать.

Став він майстер на всі руки, має руки золоті, від безділь не знає муки, робить речі непрості. Так ото з людьми буває, але казочці кінець. Хто себе перемагає, той, звичайно, молодець!

Відгуки
Коментарі Cackle