Про людей хороших

Ну, от… Сьогодні я вже дивлюся на все з висоти прожитих років. А з тієї висоти все так видно, як на долоні: минуле, сьогодення і майбутнє. Чим вище піднімаєшся на ту гору, тим зрозумілішим стає твоє життя, всі моральні і життєві принципи та позиції, і ті слова, які ти почув від людей і які сам несеш до них. Тож я вступила в дуже цікавий період свого життя, тому іноді думаю собі, якби цей розум, що сьогодні, та в ті літа… Зовсім по-іншому б ми всі жили, якби…

А час пролітає просто миттєво. Здається, що тільки вчора був безтурботною і щасливою дитиною і тобі весь світ відкривав свої загадки і таємниці. Ти пізнавав його, граючись ляльками і машинками і це було так весело і радісно… А ще зовсім недавно був непокірним і всезнаючим підлітком, коли летів на крилах мрій у небеса і все тобі було під силу, весь світ лежав перед тобою, лише бери і йди. Ще зовсім недавно ти був молодим і красивим, повним сил та енергії, ішов до своєї мрії, ростив власних дітей, творив, рвався ввись і досягав успіхів в усьому… А вже от стоїш на вершині прожитих літ і думаєш, скільки ще будеш підніматися вгору? До якої висоти дійдеш? Ніхто не знає… Отож дивлюся на цей світ, на прожите життя, на людей, з якими мала щастя спілкуватися, працювати, вчитися, відпочивати, яких нам постійно посилала доля і думаю, як багато можна було б зробити доброго для кожного з них, якби ми не поспішали, не були іноді байдужими до близьких і рідних, а захоплювались ними, дарували частіше їм своє тепло, увагу, просто усмішку і добрі слова…

Тому я вирішила, що треба просто зараз усім нам розповідати про творчих і відданих своїй роботі людей, натхненних і світлих, про їхнє захоплення, титанічну працю, про їхнє бажання змінити на краще цей світ. Адже існує в народі така мудрість, що коли людина знає про свою потрібність і відчуває, як її люблять і цінують за її працю, то вона б працювала ще краще і натхненніше… І це велика правда життя, перевірена не раз на власному досвіді. Тому про людей треба розповідати сьогодні, поки вони живуть і працюють, летять до мрій на дужих крилах натхнення, творчості і любові.

Життя таке коротке, неначе мить, тож людям треба знати, що кожен з них — це надзвичайна особистість, неповторна, значна і дуже потрібна всім навкруги. Кожній людині потрібно знати при житті, що її люблять і поважають, захоплюються нею, цінують і хочуть бути хоч трішки на неї схожими. Адже це дуже важливо тепер, сьогодні, зараз… Це необхідно кожній людині, щоб відчути свою потрібність, своє призначення на цій землі. Бо потім хтось може і скаже хороше слово, але ти вже його не почуєш, бо в засвіти не долітають ані думки, ані слова. То нащо вони вже потім? От тому я просто закликає вас усіх, дорогі читачі, розповідати про хороших людей, про їхні захоплення, творчість, про дивовижний, незвичайний політ, адже таких людей багато у нашому збайдужілому сьогоденні, вони поряд з нами щодня, щохвилини, вони несуть в це життя світло і тепло своєї душі, тому про них треба писати, говорити, оспівувати їхній життєвий шлях, щоб всі бачили і знали, що ми не пропаща нація без злету до сонця, без мудрості і пісні, а великий народ, який може і вміє багато, бо в нас є чудові творчі і світлі люди.

Сьогодні я розповім про таку людину, якою надзвичайно захоплююся, ціную її дивовижну працездатність, прагнення робити добро у цьому світі, бажання творити, і нести в світ любов, тепло, світло і красу. Мене продовж життя завжди оточували чудові творчі люди, я з ними співпрацювала, вони горнулися до мене, а я до них, нам було цікаво, приємно і затишно разом. Тому про кожного можна написати надзвичайно цікавий роман, бо в кожного є своя дорога в житті, своя неповторна стежина по якій людина несла свою долю. І немає двох однакових життів, бо всі ми просто зовсім різні…

Я вже давно працювала в школі, коли до нас прийшла молоденька і дуже гарна вчителька музики Аня Матрахова. Дітей на той час в школі було понад дві тисячі. Школа велика, в кожному класі в середньому 40 учнів, а їй треба було не тільки проводити уроки музики, а ще й організувати хор старшокласників, хор учнів середніх класів, вокальні ансамблі. Я як тільки подумала, з якими труднощами вона зіткнеться, організовуючи хор, мені стало не по собі. Я знала, що таке організувати хор і вивчити з дітьми різні партії, а потім звести і підняти це до рівня виконання твору на сцені — це майже те ж саме, що вибудувати з молекул повітря, які рухаються хаотично, якусь красиву певну модель… Я з дитинства співала в хорі, у вокальній групі і дуже добре розуміла, скільки зусиль повинен прикласти вчитель, до того, щоб навчити правильно виконувати музичні партії, щоб злагоджено звучали голоси, навіть з тими дітьми, які дуже люблять співати, а що вже до тих, які ходять на хор під тиском, то й говорити не доводиться… Важка це справа… Пройшло зовсім трохи часу, за роботою зі своїм класом я й не зогляділася, як наблизився звітний концерт. І тут моєму здивуванню не було меж! Була остання репетиція перед виступом, я прийшла зі своїми дітьми на генеральну репетицію і яке ж було моє здивування і захоплення — не передати! На сцені стояв хор, в якому більше сотні учнів, дорослих хлопців і дівчат! І коли зазвучав музичний твір — мурашки побігли по шкірі — це було щось неймовірне, казкове, незбагненне! Як же злагоджено він звучав! Моя душа летіла ввись, до небес від краси звучання. Такого виконання міг досягти хіба що академічний хор, де всі виконавці професійні музиканти, а це ж просто школярі, які не знають навіть музичної грамоти… А тут такі складні твори на 3-4 партії… Хіба не диво? З того дня, я вже не могла не спостерігати за молодою вчителькою. Вона була настільки працьовита, творча, талановита, завжди добирала найскладніші твори і результат — неперевершений. Я дивувалась її працьовитості і прискіпливості. Потім вона почала працювати в моєму класі і ми дуже зблизились, бо проводили разом багато різних свят, де я писала сценарії, а вона працювала над всіма музичними фрагментами та вчила пісні з дітьми. Всі роки хор нашої школи і вокальні групи під керівництвом Ані Матрахової, займали перші місця на звітних концертах. Та щоб досягти такого успіху треба не тільки неабиякий талант, а й надзвичайна працьовитість, вимогливість і до дітей, та й до себе також…

Час змінює наше життя і от Анна перейшла на роботу в музичну школу № 2. І вже на превеликий жаль ні до, ні після того, як Аня пішла з нашої школи, я більше не чула такого чарівного звучання хору у школі… Жаль, звичайно… Але зате діти в музичній школі тепер мають творчого, прекрасного і дуже талановитого вчителя, який вчить їх не тільки співати, але й розвиває їх творчі здібності, збагачує душу кожної дитини рідною українською культурою, вчить цінувати мистецтво, а це робить їх добрішими, чистими, світлими та багатшими. Вивчити з хором і один музичний твір — це дуже складна робота, в вона готує концерти, де більше 20 номерів, пісень різного жанру. Тут беруть участь і хор, і вокальні вікові групи, є сольні номери, дуети, тріо… Та й що казати! А як вони відпрацьовані! Вона возить дітей на різні конкурси, де діти займають лише призові місця. Та й не дивно! З таким талантом і наполегливістю, як в Ані, по-іншому і не може бути. А ще вона щороку проводить дуже цікаві концерти, приурочені до різних народних свят, концерти-зустрічі з композиторами, де діти виконують їхні твори і слухають виконання артистів. Це вносить в життя дітей та їхніх батьків новизну, непідробну цікавість та інтерес. І кожен раз на її концертах крім музичних творів, які виконуються ідеально, вражає щось нове, якась цікава деталь в костюмах, то нове оформлення залу, то те, як вона посадить дітей, які рухи виконують діти… Це не просто робота, це творчість, вигадування чогось нового, невідомого, такого, щоб дітям запам’яталося на все життя, щоб роки в музичній школі були світлими, чарівними, казковими. Адже тут проходить їхнє дитинство і Ані хочеться, щоб воно було щасливим і радісним для всіх її вихованців.

Ось перелік концертів, які провела Аня за останні роки для дітей і батьків — це на підтвердження моїх слів:

• 2014 рік «РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК» на святі звучали різдвяні пісні народів світу і про Різдво в різних країнах діти розповідали щось дуже цікаве.
• 16 травня 2016 рік. Літературно-музичний вечір «ВЕСНА У СТИЛІ РЕТРО».
• 26 травня 2018 рік. «РОДИННЕ СВЯТО», де звучали пісні про татусів і матусь, дідусів, бабусь, братиків і сестричок, про всю родину.
• 19 травня 2019 рік «СПІВАЮТЬ ДІТИ». Зустріч з народною артисткою України Лесею Горовою.
• 1 квітня 2021 року — Концерт-зустріч «МИ ДІТИ ВОЛИНІ» з композитором Галиною Васіною. Діти виконували пісні, які написала Галина Васіна.

А крім того, кожного року ще є Звітний концерт, де грамотно, чудово, майстерно звучать складні твори у виконанні хорів і вокальних груп (вікових) під керівництвом Анни Матрахової. А ще ж є часті запрошення на міські свята, де її діти виступають…

І це лише одна грань її життя. А вона така небайдужа, рішуча, активна і творча у всьому, у неї є двоє чудових синів, є маленький внучок, вона встигає всюди. Та про це іншим разом. Я сьогодні хотіла розкрити її талант в роботі з дітьми, бо тут вона просто неперевершена!

У когось, можливо, прочитавши цей допис враз проскочить іскорка заздрощів… Буває й таке, бо чужий успіх часом викликає такі почуття… Але, кінцевому результату не заздріть, прошу вас! Не заздріть! Це така титанічна праця, що вам і не снилося! Це недоспані ночі, переживання, це щоденна рутинна робота над відпрацюванням звучання, це виховна робота з кожною дитиною окремо і з усіма разом, це проблеми, як і в що одягти дітей, щоб вивести на сцену, це робота над їхньою поведінкою на сцені, над кожним рухом і посмішкою, це сотні інших щоденних питань, які треба вирішити сьогодні, тут і вже. А тепер ще пригадайте і те, за які копійки працює вчитель і більше, мабуть, не захочеться заздрити…

Ось так коротко я описала вам історію успіху вчителя музики. Звичайно, Анін успіх величезний, але й ціна його надзвичайно велика для вчителя. Та я пишаюся Анною, вона дивовижна людина — чесна, світла, творча, яскрава, роботяща, мудра. Вона заслуговує на визнання, бо вона вчить дітей музики, долучає їх до прекрасного! А коли співають діти, то у нас є майбуття!

Надія Красоткіна з любов’ю.