«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!»

Як тяжко нам дається перемога,
А скільки вже покладено життів…
Й далека ще до світлих днів дорога,
Ніхто із нас вмирати не хотів.

Хотіли жити й світові радіти,
Та от війна покликала у бій.
І залишились сиротами діти,
Осколки й кулі, мов бджолиний рій…

Що не дають голівоньку підняти,
І вірну смерть несе нам кожна з них.
А ми йдемо цю землю захищати,
І рідний дім і стежечку для всіх.

Бо ми — народ, якого не здолати!
Ми українці, сіячі добра!
Ми виженемо вас з своєї хати!
Тож будьте прокляті рашисти — раса зла!

Й ніхто із нас тут схибити не може,
Бо ця земля, наш рідний отчий дім…
І часто людям туга серце гложе,
На полі бою дуже важко всім.

Та хто з мечем іде до нас в країну —
Запам’ятайте раз і назавжди!
Йде на погибель, тут він і загине,
Й нікому більш не принесе біди!

Тому ідіть, втікайте, доки цілі,
Ми знищимо вас, спалимо до тла.
Ви не досягнете у нас своєї цілі,
Хоч наробили так багато зла…

Бо ми — народ, якого не здолати!
Ми українці, сіячі добра!
Ми виженемо вас з своєї хати!
Тож будьте прокляті рашисти — раса зла!