День рідної мови
Літературно-музичне свято в школі для учнів і батьків
Сценарій свята про мову
Учитель. Сьогодні у нас в школі свято. Ми святкуємо міжнародний день рідної мови. Тому на цій сцені для вас, дорогі гості, пролунають пісні і вірші про нашу чарівну, але таку багатостраждальну українську мову, яку нам треба вчити, добре знати, вишукано нею розмовляти і берегти, як зіницю ока, бо мова — це генетичний код народу. Тож поки у нас є рідна українська мова, то є і ми — українці, є наша рідна Україна. Зі святом вас усіх, дорогі українці!
Ведуча.
О! Мово рідна — ти жива водиця,
Що вибивається з землі на білий світ.
Я хочу мовою зі світом поділиться,
Тому тебе я вчу з дитячих літ.
Ти назавжди поріднена з красою
І надзвичайна, краща поміж мов.
О мово! Я захоплююсь тобою
І віддаю тобі палку любов.
Ведучий.
Ти невичерпна, як дзвінка криниця,
В якій живе натхнення і політ.
Як життєдайна хліба паляниця,
На рушникові вишитім лежить.
В тобі усе: і мрії наші світлі,
І задуми, що вічно кличуть вдаль.
Людські таланти, у тобі розквітлі,
Ти невмирущий, вічний наш ґрааль.
Що нам дає і силу, і натхнення,
Бо промінь сонця у тобі не згас.
У мові наше свято й повсякдення,
З тобою — українець кожен з нас.
Ведуча.
У мові є лани широкополі,
Садів вишневих білосніжний цвіт.
Ліси синіють ген, на видноколі,
Чарує серце рідний дивосвіт.
В тобі легенда і повчальна казка,
Прислів’я мудрі, що всьому навчать.
І світла доброта, і щира ласка,
Й пісні народні, що у світ звучать.
Ведучий та Ведуча.
Захоплююсь тобою, рідна мово!
Багатством слів, що у тобі струмить.
Встає над нами сонце малиново…
Є Україна й мова — будем жить!
На сцену виходить учениця початкових класів в українському вбранні.
Учениця.
Усе на світі мову має,
По-своєму все розмовляє.
Струмочок світлий жебонить,
Маленьке пташеня пищить.
А коник у траві цвіркоче…
Про щось він нам сказати хоче.
Вітрець гуде, то шелестить,
Дзвінке джерельце дзюркотить.
А соловейко ж як співає!
Він так із садом розмовляє.
У всіх на світі мова є…
У світі — кожному своє.
Учні виконують пісню про мову на вибір вчителя.
Учениця.
«Що то мова?» — хтось питає…
Це душі політ високий
Це любов, що не вгасає,
Це шляхи у світ широкий.
Це слова близькі і рідні:
Мама, школа, брат і тато
Для людини необхідні
Й інших гарних слів багато.
Це садок, подвір’я, хата,
Рушники і вишиванка.
Пісня, що летить крилато,
Мова — це не забаганка.
В мові мислення людини,
Мрії в ній, знання, вагання…
Всім потрібна щохвилини
Для думок і спілкування.
Учні виконують пісню «Рідна мова», слова Володимира Сосюри, музика Михайла Катричка.
Ведучий. У кожного народу на землі є своя рідна мова. Кожен по-своєму висловлює свої думки. Хтось розмовляє китайською, хтось англійською, німецькою, польською, чеською, іспанською… Кожна мова на Землі важлива і значуща, потрібна, адже — це ознака національності, приналежності до країни…
Ведуча. Тому кожен народ у своїй країні розмовляє своєю рідною мовою, бо це мова його країни, державна мова, а значить і обов’язкова для всіх: і корінних жителів, і для тих, хто приїхав сюди жити. Тому в Україні теж всі зобов’язані розмовляти українською мовою, адже це мова нашого народу, його генетичний код. Тож і народ, і його мову треба поважати.
Ведучий.
Комусь втокмачили з маленьких літ,
Що українську знати їм не слід.
Що нею розмовляють лиш в селі,
А села ті далекі і малі…
А люди там працюють цілі дні,
Там не такі, як у містах, пісні.
І не такі там танці і їда,
Та й що казати — у селі біда.
Ведуча.
Тож всім хотілось вирватись в міста,
Де юнь тусується фабрична золота,
Де все не так, як в їхньому селі,
Де все, мабуть, найкраще на землі…
І мова українська не така,
Бо не обходиться ніде без матюка.
В містах — російська гору узяла,
Щоб не признав ніхто, що ти з села.
То ж українську в місті вже не вчать,
В столиці українською мовчать —
Лиш суржиком говорять всі підряд
Слова тутешні на російський лад.
Ведучий.
Та розмовляють часто невпопад…
Бо вже забули про вишневий сад,
Про той струмок, де ловляться в’юни,
Про волошкові й макові лани,
Про рушники й світлини на стіні,
І запашні примули на вікні.
А всі ж вони приїхали з села,
Де стежка споришева пролягла,
Де ще, коли зовсім малі були,
З кульбаб віночки у траві плели,
А підросли, то у святкові дні,
Співали українські там пісні.
Ведуча.
Забули все… Свої степи й гаї,
Як душу ранили досвітні солов’ї,
Як шепотіли колосом лани,
Як зацвітали голубим льони…
Як їхні предки у селі жили,
І що достойними вони людьми були.
Забули все… Що всі вони з села,
Що силу їм оця земля дала…
Ведучий.
Тепер смартфони для розваг і втіх,
А мова українська не для всіх.
Бо ж від коріння свого відреклись,
То нащо дітям ті слова здались?
Їм покручі словесні в самий раз,
То, може, вам одуматися час?
І повернутися в далекі ті місця,
Щоб хоч якось зцілити вам серця.
Згадати предків, що колись жили,
І вам вони оце життя дали…
Скрізь Україна — в місті і в селі,
Ми всі живемо на одній землі.
Тому звертаюсь я до вас усіх —
Цуратись мови, то великий гріх,
Старшокласник.
Не цурайтесь, люди, мови
Й рідного джерельця.
Це наш світ живий, казковий,
Що іде до серця.
Це та ласка, що як мати,
Ніжить, пригортає.
Рідну мову треба знати,
Нас вона єднає.
Додає нам щастя й сили,
У скрутну хвилину.
І підносить, мов на крилах,
В дивосвіт людину.
Не цурайтесь, люди, мови,
В ріднім слові — сила!
В ній є сонце світанкове,
Вона серцю мила.
То ж борімося за слово
Всі, не поодинці!
Поки є в нас рідна мова —
Всі ми українці.
Звучить пісня «Рідна мова», автор Владислав Булах.
Ведучий. Про красу української мови можна говорити багато, бо вона насправді красива, чарівна і мила нашому серцю.
Ведуча. І це правда, українська мова і пісенна, і красива, і краща серед мов світу, про це всі знають!
Старшокласниця.
Наша рідна мова українська
Сонячна і тепла, як весна.
Ніжна, добра, щира, материнська,
Надзвичайно гарна і ясна.
Нею можна все намалювати:
Дивовижну й радісну красу,
Нею можна вірші написати,
Оспівати вранішню росу.
Бо вона в нас просто пречудова,
І співуча, й чиста, і м’яка.
Рідна, чарівна і пелюсткова,
Ще казкова, світла і легка.
І тому її потрібно знати —
Мову дарувала нам Земля.
То ж цього не варто забувати,
Нам її дали ліси й поля,
Мальовничі краєвиди рідні,
Що з весни до осені в цвіту.
Ліс на півночі, моря на півдні,
Весни красні й осінь золоту…
Ведучий. Так, вона надзвичайно красива, просто чарівна і тому її треба ретельно вивчати, щоб розмовляти гарно і вишукано, щоб нас почув цілий світ, адже ми, українці, того варті!
Ведуча. Тому треба вже змалку дбати про чистоту мови, не вживати суржиків, словесних покручів, бо це не придає краси українській мові, а навпаки збіднює її.
Учениця.
Красиво вчися говорити,
І мову нищити не смій.
Бо як без слова в світі жити?
То ж правильно сказати вмій
Та так щоб серце завмирало,
І щоб душа, як сад цвіла.
Для цього треба слів чимало,
Й щоб думка світлою було.
Які ж думки, така і мова.
Все відбивається у ній:
І добрість світла, пелюсткова…
Й зухвалість, заздрість, погляд злий.
Бо наша українська мова
Чарівна, мудра і жива.
Багата, щира, загадкова —
На все в ній є свої слова.
Тому її потрібно вчити,
Відчути в ній красу й тепло.
І так доступно говорити,
Щоб всім до серденька дійшло.
Щоб всім хотілось мову знати,
Дійти аж до її основ.
І вишукано розмовляти —
Вона ж найкраща з-поміж мов!
Звучить пісня «Батьківська мова» автор Надія Дерев’яна.
Учень.
На луг весняний схожа рідна мова.
Іде, заквітчана суцвіттям, як в вінку.
Вона чарівна, дивна, світанкова,
Послухай серцем мову гомінку..
Вона звучить і лагідно, й пісенно
Та кольором і звуком виграє.
Із вуст борців у світ летить натхненно
І стільки в ній краси та сили є!
У ній звучить природа України,
Її традиції, минуле й майбуття.
Любов струмує радісно й дитинно.
У рідній мові — наше все життя.
Вона барвиста, чиста, веселкова
І милозвучна, світла, як весна.
На луг весняний схожа рідна мова
І найрідніша, мила нам вона.
На цілий світ — така одна-єдина,
Чарівна мова з ніжністю весни.
Ти рідну мову знай, бо ти — людина!
І гордо з нею йди у світ ясний!
Учениця.
Моя чарівна українська мова,
В ній стільки неповторних, дивних слів.
А слово пригорнулося до слова —
І гай зелений співом задзвенів.
І стежечки біжить тоненька стрічка
Серед в’юнких зелених споришів.
Заплюскотить об берег тихо річка,
Здійметься в небо жайворонка спів.
А небо волошково засиніє
І засміється сонечко згори.
Бо рідна мова — все на світі вміє.
Ти вчи її і нею говори.
Бо як прихилиться до слова рідне слово,
Тоді стає казковим білий світ.
Тому вивчай свою чарівну мову
З дитинства вчи її, з маленьких літ.
Ведучий. А яка багата українська мова, вона одна з найбагатших у світі, у ній понад чверть мільйона слів, офіційно понад 256 000! Уявляєте?
Ведуча. Та вже за останніми дослідженнями (я у Вікіпедії прочитала) вона нараховує понад 500 000 і наближається до 600 000. Ось так! А скільки слів знаєш ти?
Ведучий. Я навіть і не уявляю, але стараюся знати більше, тому часто користуюся тлумачними словниками… А ти скільки слів знаєш?
Ведуча. Та теж не так уже й багато, тому працювати зі словниками доводиться. Та це добре! Кожен раз якесь нове слово запам’ятовую і потім його у мові вживаю.
Старшокласник.
Слів в нашій мові більш, як чверть мільйона,
Виразних, щирих, гарних, золотих.
Людина мудра, вчена і свідома
Вживає більшість в рідній мові їх.
А є й такі — їм сотні вистачає…
Та й ті, що ні в ворота, ані в тин.
Душевна бідність цих людей — вражає,
І меле той язик, неначе млин.
А путнє щось не вміє він сказати,
Маленький словниковий є запас.
Тож треба власну мову розвивати,
Читати, вчити вірші саме час.
Бо ж кажуть так: яка в людини мова,
Такий світогляд, інтелект такий,
Така душа, така її розмова…
Між словом й розумом зв’язок прямий.
Старшокласниця.
Наш світ міняється уже щоднини,
Нові досягнення, стрімкий політ.
Нові знання приходять до людини
І змінюються погляди на світ.
Усе сьогодні дуже швидкоплинне,
Наш час нестримно вдаль усіх несе.
Та є в душі людей одне, незмінне —
Вітчизна, дім, батьки… Це — рідне все…
Тут сонце в цілім світі найтепліше
Та діамантами виблискує роса…
Тут небо волошкове найрідніше,
Найдивовижніша і рідкісна краса.
Уся природа світла і казкова,
Чудова пісня, що у світ летить.
І щира, ніжна мова пелюсткова
Захоплює красою цілий світ.
Бо українська мова надзвичайна:
Багата, мелодійна, чарівна,
І ділова, жива і життєдайна…
Бо повертає до життя вона.
Її почуєш — серце оживає,
І сила наростає, й доброта…
Вона в собі цілющу силу має —
Співають нею мамині вуста.
І гоїть душу татова розмова,
Мов чисте джерельце вона струмить.
Краса встає над нами світанкова…
Тож буде мир, і будемо ми жить…
Як берегтимемо святе і найрідніше:
Свою Вітчизну, поле, річку, гай.
І мову українську найсвітлішу,
Історію, традиції, звичай.
Учні виконують пісню про рідну мову на вибір вчителя.
Учениця.
Я закохана в рідне слово,
Рідна мова моя — чарівна!
Нею мовиш й на серці казково,
На душі — сонце, квіти, весна!
Рідна мова моя українська,
Мов перлина між інших вона!
І така, як душа материнська:
Ніжна, щира, чарівна, ясна…
Нею можна про все розказати:
Про озера, ліси і поля …
Кольорову красу змалювати,
Нею наша говорить земля
І веселка у небі чудова,
Все живе, що вміщає наш край.
То ж і ти прихилися до слова
Українською й ти розмовляй.
Учень.
Так, нації духовний скарб — це мова.
Не просто засіб спілкування — це душа.
Нам українська рідна, світанкова —
Це сумнівів ні в кого не лиша.
Свята земля дала нам рідну мову,
Тому вона й багата, як земля.
Красу подарувала пречудову:
Озера, ріки, гори і поля.
Нам треба берегти її й любити,
Ми з нею українці, ми народ!
Нам українською потрібно говорити,
У мові — нації прадавній код.
Без мови люди — перекотиполе,
Що втратило коріння і летить…
Без жита і пшениць — це поле голе…
А без Вітчизни й мови як прожить?
Усі виконують пісню про рідну мову на вибір вчителя.
Зал, де проводиться свято, прикрашений квітами, кульками, віночками, рушниками, висловами про рідну мову на кшталт: «Мова — це не лише засіб спілкування, мова — це душа народу», «Слово до слова і зложиться мова», «Для кожного його мова — найкраща й найсолодша», «Слово старше, аніж гроші», «Птицю пізнають по пір’ю, а людину — по мові»…
На сцену виходять діти і виконують пісню на вибір вчителя.