Зустріч у лісі
Свято осені для учнів 3 класу початкової школи
На сцені лісова галявина, все у жовтих, багряних листочках, відлітають журавлі… Зал в осінніх квітах. На галявину по одному сходяться звірята, читають вірші і сідають на пеньочки.
Ведмідь.
Ще тепленько, сонце гріє, вітерець приємний віє,
Жовте листячко блищить, дощик часом крапотить,
Зараз гарно в цій порі, ясне сонечко вгорі
І прекрасно скрізь, казково, ясно, класно, пречудово.
Але швидко час біжить і зима сюди спішить:
І холодна, і страшна, морить голодом вона.
Вміють люди захищатись, в теплих хатках закриватись,
І на зиму все придбали, у підвали поскладали:
Гарбузи і буряки, моркву, редьку, огірки,
І квасолю, й помідори, ще й картоплі — цілі гори.
Буде що і їсти й пити, щоб ту зиму пережити.
Кожна хата вже готова, бо порубані всі дрова,
Будуть піч свою топити і в тепленькій хаті жити.
А от звірам де подітись, як в лихий мороз зігрітись?
Ресторанів в нас немає, все живе тут пропадає.
Ані їсти, ані пити, ні дупла, щоб пережити…
От така лиха задача, зажуривсь я, ледь не плачу.
Вибігає Зайчик.
Зайчик.
Ой, Ведмедю, плачеш може? Щось на тебе це не схоже!
Розкажи но ти мені, мовиш чом слова сумні…
Ведмідь.
Бачиш як красиво всюди, до зими готові люди,
А от звірі лісові, гарні всі, прудкі й живі,
А зима усіх лякає, бо не знають, що чекає…
Зайчик.
Та й ніхто цього не знає і людей зима лякає,
Але звірі добре знають, які лиха їх чекають,
А тому о цій порі, коли тепло надворі,
Нову шубку хтось справляє, що від бурі захищає,
Ще й підшерсток наростить, щоб було тепліше жить,
Жир на тілі запасає, що від голоду спасає…
Підбігає лисичка.
Лисичка.
Їсть усякі вітаміни, фрукти, ягідки ожини,
Рибу у ставку піймає, та назад не відпускає,
Їсть усе, що зараз є і товстим-товстим стає…
Робить сам собі берлогу та вимощує підлогу,
Або нірку десь шукає й дірочки всі затикає,
Або десь дупло знаходить, тепла хатка всім підходить…
Виходить Їжачок.
Їжачок.
О! яка краса повсюди. Ви на зборах, наче люди!
Чи, можливо щось знайшли? Бо чого сюди прийшли?
Лисичка.
Та прийшли ми розказати як хто буде зимувати,
Я, наприклад, це вже знаю й за собою доглядаю.
Шубку власну підлаштую й зиму так перезимую.
Буду бігати, стрибати в новій шубці полювати.
Зайчик.
Головне, щоб шубка ціла, в мене буде трішки біла,
Бо мені така пасує й тепла — вітер не продує.
Їсти ж треба пошукати, літом можна вибирати,
А зимою сніг повсюди, моркву всю зібрали люди.
Десь кору прийдеться гризти, гілочку тонку поїсти,
Чи травичку розшукати, словом, треба поскакати.
Їжачок.
Я тепер багато їм, це потрібно звірам всім,
Так учили батько й мати — їсти треба нам багато.
Тож як листячко жовтіє, кожен їжачок товстіє.
Але я зими й не знаю, як у лісі тут буває,
Бо як тільки лист злітає, я у нірці засинаю.
Сплю так міцно — ціпенію, снів не бачу і не мрію.
Та щоб вижити і встати, треба теж гніздечко мати,
В нірці, в затишнім місцечку я роблю своє гніздечко,
Мохом, листям устеляю, все гарненько приминаю,
Затикаю всі шпаринки, листя в хід іде й травинки,
Все так гарно затикаю, що вітрець не проникає.
Як ретельно все зроблю, у клубок згорнусь і сплю.
Вовчик.
Ой, бідняжка, Їжачок, ти ж увесь із колючок,
Шубки на тобі немає й холод дуже допікає.
Та і їжі теж немає, сніг усе позастеляє…
А от вовча сильна зграя від морозів не страждає,
Шуба в нас товста, мохната, на снігу в ній можна спати.
Та у нас і довгі ноги, тож доступні всі дороги,
Швидко бігаєм, полюєм, тож зимою не горюєм.
Що вполюєм, те їмо, тож зимою — не спимо!
Білочка.
Я зимою теж не сплю, хатку тепленьку роблю,
І харчі скрізь запасаю, тож і їжі повно маю.
Ягоди сушу й грибочки, і горішки під пеньочки
Я на зиму приховаю, і грушки-гнилички маю.
В мене буде гарна шубка, тепла-тепла, наче грубка.
А от жабки як маленькі зимуватимуть бідненькі?
Жабка.
Я ж не просто засинаю, а в анабіоз впадаю.
Коли холод настає, вітер свище, дощик ллє,
Холод лютий відчуваю й захисток собі шукаю.
Хтось із нас дупло шукає, хтось в болото залягає,
Та коли мороз настав, жаб він просто закував.
Він впустив холодне жало, серце битись перестало,
Ми, немов сосульки стали, відчувати перестали.
Нам не сняться віщі сни, ми такі аж до весни.
А як сонечко пригріло, серце враз затріпотіло,
Жабки знову ожили й пісню в річці завели.
Ведмідь.
В світі диво і краса. А які є чудеса!
А я був чомусь в тривозі… Тож ведмеді у барлозі,
Там і тихо, і гарненько, і просторо, і тепленько,
Та і є чому радіти, в нас народжуються діти,
Ми спимо в глибокім сні, вийдем з нього навесні
Й не самі, а з дітлахами, мама й дітки коло мами.
На сцену вибігають діти з кошичками, у яких горішки, яблука, груші.
1 дівчинка. Яка у нас земля красива, дивовижна, неповторна, аж співати хочеться!
1 хлопчик. Так у чому справа? Давайте співати! Тут на галявині можна на повний голос, та ще й пританцьовувати!
Діти виконують пісню про осінь, обрану вчителем.
2 дівчинка. А справді у нас в Україні осінь просто чарівна.
Красива осінь, просто дивовижна,
І небо волошкове і ясне.
Он павутинка пролетіла ніжна
І все це зачаровує мене.
2 хлопчик.
А я листки збираю кольорові,
Вони красиві, ніжні, запашні.
Зроблю букети я із них чудові,
Щоб взимку нагадали гарні дні.
3 хлопчик.
А осінь нас красою всіх дивує,
В ній магія і чари дивні є.
Вона і заворожує, й чарує,
Щось неповторне нам несе, своє.
3 дівчинка.
Яка краса, от би таланти мати,
Щоб все це відтворити хоч колись
В картинах передати, змалювати,
От глянь на цю берізку, подивись!
4 дівчинка.
Насправді гарно, що тут ще сказати,
Красу цю справді можна зберегти.
Давайте будем фотографувати,
Й картину можна в рамку одягти…
4 хлопчик.
І на стіну повісити в кімнаті,
Вона нам нагадає, що було.
І станемо душею ми багаті,
До нас від неї прилетить тепло,
5 дівчинка.
Яке сьогодні гріло нас ласкаво,
І дарувало щастя і красу.
А знаєте, цікаво це, цікаво.
Я мамі цю ідею піднесу.
5 хлопчик.
І я сьогодні все сфотографую,
Й картини теж повішу на стіні.
Частину з них я рідним подарую,
А деякі залишаться мені…
Можна показати картини.
Діти виконують пісню про осінь, обрану вчителем.
Вибігають захекані діти, їх 4.
1 дитина. О! ви тут вірші читаєте, співаєте, розмови ведете, а ми таке чули, таке бачили…
2 дитина. Ви може і не повірите, але це правда, чиста правда! От зуб даю!
6 хлопчик. І що ви бачили? Що ви чули?
6 дівчинка. І що то було?
3 дитина. А ми зайшли на лісову галявинку, ми там ще ніколи не були…
4 дитина. А то нас ніби хтось туди завів, чи ми заблудилися, ну не знаю.
1 дитина. А там різні звірі і вони розмовляють, як люди, нам все було зрозуміло, от чесне слово, правду кажу!
7 хлопець. От брехуни! Це ж треба таке вигадати!
7 дівчинка. Чого брехуни, давайте послухаємо, а на брехні вони самі проколються…
2 дитина. Вони розказували, як хто буде зимувати і що робитиме.
8 хлопець. А от і не брехуни! Мені бабуся розказувала, що один раз в році у певний день і в певну годину можна побачити і почути те, що здається нереальною казкою. Це просто треба бути дуже уважним і спостережливим. Але тої години і хвилини, того дня ніхто не знає, от в чому проблема.
8 дівчинка. От вони і втрапили в такий момент, а що все можливо. То давайте, розповідайте.
3 дитина. Ведмідь розказував, що він впадає зимою в глибокий сон, що називається гібернація і спить хоч і міцно, але може прокинутися в разі небезпеки і що у ведмедиці народжуються взимку ведмежата одне або кілька.
4 дитина. А от їжак розказував, що він зимою впадає не просто в сплячку, а в заціпеніння, нічого не відчуває, абсолютно нерухомий, температура тіла у нього знижується і стає лише трохи вищою від середовища і він не бачить снів, його організм живиться тим жирком, яким він зумів запастися восени.
1 дитина. А я почула про жабу і це мене просто вразило! Жаб є багато і всі вони знаходять своє місце: хто в болото заривається, а хто в нірку в землі. Але всі вони впадають в анабіоз і стають наче мертві, і них навіть серце перестає битися, уявляєте? А все тіло, наче льодяна бурулька! А коли сонечко пригріває, то вони оживають. Це ж треба!
9 дівчинка. Оце справді чудеса! А звірі вас бачили? І як ви звідти вибралися, ви ж тих місць не знаєте!
2 дитина. А ми й не вибиралися ніяк, просто раптом опинилися на стежці перед селом і все.
9 хлопчик. От чудасія, і справді такого і не вигадаєш. І чого зі мною такого на трапляється ніколи? Я б казки писав або страшилки писав для всіх. Хоч би налякав когось…
10 хлопчик. Справді чудеса які є в природі. І це лише маленька кількість, а насправді вони трапляються на кожному кроці, просто треба придивлятися пильніше до природи, треба більше читати і вчитися безперестанку, адже наша земля — це невичерпне джерело краси і знань, та різної дивини.
10 дівчинка.
От вийдеш за село, а там лісів багато,
А в лісі і краса, і дивина.
І на душі народжується свято,
Бо наша Україна в нас одна.
11 хлопець.
Найкраща в світі і найкрасивіша,
У кожну пору: влітку, восени.
От підніми свою голівку вгору,
Ти бачиш? Просто в небо — ясени!
11 дівчинка.
І сосни наче свічечки рівненькі,
Й берізки білі, верби край води…
І ріки та ставочки глибоченькі.
А ти до них у роздумах прийди.
12 хлопчик.
Бо це мій край, моя земля й стежина.
І кращого нема на всій Землі.
Моє тут все: село і ліс, родина,
Дороги і стежиночки малі.
12 дівчинка.
Я по осінній стежечці ступаю,
Що у красу і в казку повела.
І я любов до всього відчуваю:
І до криниці, й до свого села.
13 дівчинка.
До мами й тата, до сестрички й брата
І до бабусь і дідусів своїх.
Бо на любов душа моя багата,
Тому і друзів я люблю усіх
13 хлопчик.
І цю природу, що життя дарує,
І журавлиний ключ у небесах.
Мене завжди тривожить і дивує
Ця українська дивина й краса.
14 хлопчик.
А осінь потихеньку догорає,
Уже коротші й холодніші дні.
А нічка дрібні зорі розкидає
Й сумніші зазвучали скрізь пісні.
14 дівчинка.
А ми про осінь будемо співати
Найвеселіше і найкраще все.
По осені ми будем простувати,
Вона ж усім таку красу несе.
Слово батькам.
Тато. Колись мені малому тато приносив гостинці від Зайчика. Я їх з нетерпінням чекав. І сьогодні ви мене, діти, повернули в казку, тому ми всі вам теж принесли скромні гостинці від Зайчика, але він просив передати крім гостинців ще й слова, щоб ви всі були добрими, уважними і спостережливими та дуже берегли свій край, своє село, бо це найкраще місце на Землі. Щоб не лякали малих звірят, а оберігали, щоб підкормлювали взимку птахів і звірів у лісі, бо взимку всім важко пережити холод і голод.
Мама. Любіть своє село, тут ваше коріння, тут сосни до неба, а небо надзвичайно блакитне, тут ви народилися і вперше побачили сонечко, гарну пташечку і зелену травичку, чудові квіти і чарівний ліс, де живуть різні звірі і птахи. І це все наша рідна земля, найдорожча у світі Україна-мати. Тому любіть цю землю, бережіть і захищайте її.
Тато. І вчіться, вивчайте все, що навколо вас, бо природа і досі — це незбагненне диво, непізнане до кінця, як у нас кажуть: вік живи, вік учись! Тому вчіться з любов’ю, пізнавайте цей світ, робіть відкриття, впивайтеся красою природи і насолоджуйтесь нею сповна.
Мама.
А осінь справді дуже в нас красива,
І жовта, і багряна, й золота…
А вранці-рано від туману сива
Земля нам рідна, дорога й свята.
Мама.
У пам’яті все збережіть, запам’ятайте
Усе, що тут співає і бринить.
Свій рідний край повік не покидайте,
Бо в рідному краю найкраще жить.
Тато. А от тепер приймайте гостинці від Зайчика і підемо їх дивитися.