В нашім лісі віковому звірі радісно жили.
Всі були щасливі в ньому, добрі й дружні всі були.
Вдень, як сонечко світило, то несло своє тепло.
Звірі бралися за діло, й дуже гарно всім було.
Поміж звірів в лісі цьому, поміж трав і квіточок
У дзвіночку голубому жив маленький світлячок.
Вдень, як сонечко світило і шумів чарівний ліс,
Світлячок співав уміло, а вночі він світло ніс.
Він світився так прекрасно, ніс усім душі тепло.
Щоб було всім видно, ясно, щоб безпечно всім було.
Світлячок, мов сонце миле, світло звірам дарував
Тож його усі любили, він хорошу вдачу мав.
Він, як сонечко яскраве, коли нічка настає,
Знати всім, мабуть цікаво, що у світла сила є!

Гарно, коли сонце сяє! Щастя всім від нього є.
Міць і силу сонце має, світло і тепло дає.
На Землі повсюди квіти і травичка у росі.
В радості звірята й діти… І тому щасливі всі.
Кольорів довкіл багато, світла, ніжності й тепла.
І у всіх на серці свято — просто казка ожила!
А як нічка наступає, вслід за нею темінь йде.
Страшно всім тоді буває — не сховаєшся ніде…

Нічка темна, страшнувато, світла вже ніхто не ллє…
Та не бійтеся, малята — світлячки у лісі є!
І як темінь всіх лякає, а стежки страшні й сумні,
Світлячок ліхтар вмикає і засвічує вогні.

Я сосна. Про світла силу хочу вам розповісти.
Світло всім дає нам крила і несе до висоти.
Сонце першою стрічаю, бо найвища в лісі я.
І про світло все я знаю, як і лісова сім’я.
Ліс чарівний наш, мій друже, в нім звірят багато є.
А вночі він темний дуже. Є й житло у всіх своє.
І як нічка наступає, й щоб не буть у нас біді,
Світлячок ліхтар вмикає й гарно світиться тоді.
Мама зайчикам читає дуже теплі казочки,
Нічки доброї бажає й засинають діточки.

Їжачок теж книжку має — дуже мудрі їжаки!
І як ліс весь затихає він прочитує казки.

Білочка й собі читає або дивиться кіно…

Ну, а світлячок все сяє кожному в його вікно.
А ведмідь їду готує, бурячок на терку тре.
Плани він свої будує, кошичка плести бере…

Добре, коли сонце сяє і тепло нам віддає,
Й світлячок вночі палає і від нього світло є
І тобі усім чудово, не страшить усіх пітьма.
І на серці світанково, та й страху ніде нема.
Але враз так стало тихо, темінь наповзла липка.
В нашім лісі сталось лихо, хтось поцупив світлячка.
Плачуть зайчики вухасті, їжачок притих в кутку,
Білочки дрижать пухнасті, думу думають гірку.
Та ведмідь не став дрижати, палицю підняв увись,

— Світлячка ідем шукати, просто зараз, не колись!
Ми ж не можемо без світла, світло силу нам дає.
Щоб енергія в нас квітла! І в душі в нас світло є!
Тож рушаймо всі в дорогу, хоч вона для всіх важка,
Всі йдемо на допомогу, ми врятуєм світлячка!

Але де він, як нам взнати? По яких стежках іти?
Де його нам відшукати, як його і де знайти?

Та й не видно, дуже темно і кругом чагарники…
Лис чатує десь недремно, боїмося ж ми, таки…
Дуже страшно, що ж робити? Заморока ж то яка!
Нам без світла не прожити! Ми врятуєм світлячка!

Я під хмарами літаю, бачу добре з висоти.
Хто його украв — я знаю, можу вам допомогти.
А щоб вам світліше стало, то спочатку в гору йдіть,
За чарівним, за кристалом й ним дорогу освітіть.
І прямуйте до печери, там Темряк живе у ній.
Світлячка сховав за двері. Той Темряк худючий, злий.
Та кристал вас порятує, він його розтопить вмить.
От вітрець вам в спину дує, тож сміливо в путь ідіть.

Темно, страшно, та нічого, я стежинку віднайду,
Не боюся я нікого, відведу від нас біду!
Зараз всі ідіть за мною, треба ще кристал знайти.
Ось стежинкою в’юнкою потихенько будем йти.
Тож за руки всі візьміться, хоч нелегко в даний час
Йдіть швиденько, не баріться — вийде все чудово в нас!

В дружбі є велика сила, не здолає ворог нас.
Бо вона надасть нам крила, тож рушаймо, в добрий час!
Всім насправді страшнувато, та йдемо ми до мети.
Щоб усіх вас прикривати, я останнім буду йти.

Йшли стежинкою уміло, щоб не збитися з путі,
Рушили на пошук сміло. Так буває у житті.
Вперлись в гору височеньку, а під нею щось іскрить…
Кожен згріб пісочку жменьку і кристал як заблищить!
Всі щасливі, осміліли, далі легше буде йти.
Дуже-дуже всі зраділи, бо вже близько до мети.

Тут уже й привал зробили, бо потомлені були…
Як набрались трішки сили, то в ущелину пішли.
Тут із темряви страшної їм Темряк назустріч йде
Й за собою холод, сирість й темряву свою веде…
Та звірята не злякались, а кристал відкрили враз,
Стіни всі як захитались, а Темряк застиг нараз.
Все засяяло чарівно, темряви, як не було
Все змінилось дуже дивно, ніжне сонечко зійшло.
Дружно двері прочинили і забрали світлячка.
Добре діло всім зробили — от історія така.

Я вам дякую всім чемно, за спасіння в добрий час.
І вклоняюся доземно, буде все у нас гаразд!
Буду я завжди світити, щоб осяяти путі.
Світло треба всім, щоб жити у теплі і в доброті.

Гарно ж, коли сонце сяє, щастя й радість всюди є.
Добра дружба всіх єднає і тепло усім дає.
Світло дужу силу має, все найкраще є у нім
Душу й серце зігріває і дарує щастя всім.

Вся сім’я зайчат щаслива
Не страшна вже нічка нам.
Світлячок вернувсь — це диво!
Буде весело зайцям!

І мені чудово буде! Світлячок знов світло ллє.
Буде щастя всім і всюди! В світлі завжди сила є!

Ще у дружбі наша сила, разом біди не страшні.
Дружба нам дарує крила, зрозуміло це мені!

Світлячка ми врятували від наруги і пітьми.
Силу світла всі пізнали, силу дружби знаєм ми!