Україна — єдина країна
Матеріали для проведення першого уроку 2014—2015 н. р.

Шановні колеги! Перший урок в цьому навчальному році надзвичайно важливий, адже ситуація в країні дуже складна і саме від того, яку мету поставить вчитель, як урок проведе, як організує і настроїть дітей, залежатиме багато чого: настрій, цілеспрямованість, єдність, організованість, спілкування між однолітками, і подальше навчання учнів… І це не може бути стандартний урок — один для всіх, бо кожен вчитель несе в своєму серці щось своє, неповторне, святе, людяне, світле, оригінальне і дуже важливе… І повинен це передати дітям по-своєму, як підказує йому його душа. Я пропоную вам вірші, які, за бажанням, можна буде використати при проведенні цього уроку, адже поетичне слово часто западає глибоко у серце дитини і залишається там назавжди, допомагає долати труднощі, стає світлим промінчиком в душі і веде по життю. Я буду щаслива, коли вам прийдуться до серця мої вірші і допоможуть у проведенні цього важливого уроку. Успіхів вам, дорогі вчителі!

Моя Україна

Моя Україна — це сад коло хати,
Заквітчаний двір, споришеві стежки…
Це поле пшеничне і небо крилате,
Безмежні простори і чисті річки…
Блакитні озера , ставочки повсюди,
Під вітром шумлять очерет, комиші…
Моя Україна — це щедрість і люди
Гостинні і добрі, із сонцем в душі.
Це хліб, що підносимо на рушникові,
Як друзів стрічаєм в своїй стороні.
Це модні завжди вишиванки чудові,
Це трави у росах, світанки ясні…
Ліси вікові і діброви казкові,
Та гори зелені і теплі моря.
Моя Україна — це люди чудові,
І мрія у кожного, наче зоря.
У нашому краю, як писанки села,
Нові й старовинні красиві міста.
Моя Україна — це пісня весела,
Хоч доля віками була непроста.
Моя Україна — це дума кобзарська,
Легенда і казка, що йде з давнини…
Це праця натхненна, сільська і шахтарська,
І пісня з колиски, і радісні сни…
Верба над водою, червона калина,
Це друзі веселі у школі й дворі.
Найкраща у світі моя Батьківщина,
Дитинство і юність, що вже на порі…
Моя Україна — це вільная воля,
Здобута не раз у важкому бою.
Це слава героїв, звитяга і доля,
Це мир і свобода у ріднім краю.

Я — українець!

Я — українець! Тут моє коріння.
У цім краю мені судилось жить.
До всіх звертаюсь: «Слава Україні!»
«Героям слава!» — відповідь звучить.
Героям слава! Хто в борні за волю
Для щастя людства голову поклав.
Він міг би мати зовсім іншу долю,
Та за свободу він життя віддав.
Він патріот, герой і та людина,
В чиєму серці не згаса любов.
Понад усе — народ і Україна,
І це основа з-поміж всіх основ.
А ми нащадки, ми достойні діти!
Героїв-пращурів у наших жилах кров.
Ми Україну вміємо любити,
До всього рідного у нас палка любов!
І це стає вже правилом від нині.
Ми Україні будемо служить!
До всіх звертаюсь: «Слава Україні!»
«Героям слава!» — відповідь звучить!

Україна — єдина!

Роздивляюсь альбом — дуже гарні світлини:
Ось на морі з батьками, на Світязі я.
Тут у Львові, в Донецьку у колі родини,
А в Полтаві моя проживає сім’я.
І куди б не поїхав, є друзі повсюди,
Кожен радість дарує і щире тепло.
Бо у нас, в Україні, привітні всі люди,
Кожен хоче, щоб добре усім нам було.
Всі, від Заходу й Сходу ми, наче родина.
З Півдня й Півночі — ми, ніби дружна сім’я.
Україна моя — неподільна, єдина!
Дорога, найсвітліша Вітчизна моя!
Кожна стежка в гаю і найменша місцина,
Місто, селище, річка, що хвильку несе…
Все це рідна моя, дорога Україна,
Неподільна, єдина і понад усе!

Тризуб — наш малий Герб

Тризуб — це Герб і символ України,
Магічний знак і оберіг народу.
Любов, Знання і Мудрість в нім донині,
Бо ж триєдину має він природу.
Це мирний Герб, тож зброї в нім немає,
Бо наш народ несе добро і волю
І хлібом-сіллю друзів зустрічає,
І хоче мати в світі кращу долю.

Прапор України

Наш Прапор світлий, наче незрадливість,
Несе великодушність, чесність в світ
Та бездоганність, вірність, справедливість.
У ньому сили й милосердя цвіт.
Він синьо-жовтий. В ньому мир і ласка,
Немов душа народу там зорить.
Несіть же гордо прапор свій, будь ласка,
Хай він над рідним краєм майорить!
Бо ми у цьому світі — українці!
І будьмо мудрими та сильними весь час!
Тримаймось разом, а не поодинці —
Нікому в світі не здолати нас!

Це за європейською геральдикою такі значення мають його кольори: синій — великодушність, чесність, вірність, бездоганність; жовтий — могутність, багатство, силу, чистоту, справедливість.

Живімо дружно

Наш край — це дім для кожної людини,
Його колиска із дитячих літ.
Тут мудрості народної перлини,
Чарівний, наче казка, дивосвіт.
Високе небо ласкою синіє,
Листок вербовий річечка несе.
В дитинства тут народжується мрія,
Земля дарує для людей усе:
І мудрість, й ласку, і велику силу,
Міцне здоров’я із води й роси.
Дає талант, натхнення, дужі крила,
І не шкодує для людей краси…
Хоч всі ми різні, інші в нас родини,
І пращури в нас різними були.
Та всі ми діти — діти України!
І треба, щоб у дружбі прожили.
Бо Україна для усіх нас мати,
Свою любов нам щедро віддає.
Тому її не можна роз’єднати,
Вона — єдина! Вся! Уся, як є!
Вона одна-єдина, неподільна!
І Схід, і Захід, і Одеса, й Крим.
Для громадян її — вона є спільна,
Тому у мирі й злагоді живім.
В нас Батьківщина світла і чудова,
А, щоб всі люди мудрими були,
Для нас усіх одна державна мова,
Щоб ми у розумінні прожили.
Живімо дружно у своїй родині.
Народ ми український тут, таки.
Тож будьмо мудрі. Слава Україні!
Героям слава! Слава навіки!

Навчання всіх виводить із пітьми

Сьогодні свято, вбрався в вишиванку.
Із діда-прадіда ж бо, українець я!
До школи поспішаю на світанку,
Там зустрічає всіх шкільна сім’я.
А срібний дзвоник кличе нас до класу,
Щоб потяглись до книжки школярі.
Байдикувати нам не буде часу,
Бо кличе мрія й небо угорі…
Та й українці — завжди гонорові,
В житті в науці задніх не пасли!
А вчені українські пречудові
В усі часи науку в світ несли!
Тож вчімося, долаймо всі завади!
Щоб стати вченими і мудрими людьми.
Попереду нас ждуть олімпіади…
Навчання всіх виводить із пітьми.

Яке це щастя, коли мирно всюди

Яке це щастя, коли мирно всюди,
І музика чарівна у душі.
Усміхнені і раді світу люди,
Тепло ласкаве та ідуть дощі.
Краса така, що просто не збагнути,
Уся земля радіє і цвіте.
І це не казка. Так повинно бути
І все неначе добре, а проте
Іде війна. Стріляють автомати
І гинуть люди у своїм краю.
І плаче Україна, плаче мати,
Синочки рідні падають в бою.
Чого ти почала війну, Росіє?
За що війною ти на нас пішла?
І кров у жилах просто холодніє,
Ти прикидалась — другом не була.
І зараз топчеш нашу землю злісно,
Руйнуєш рідні села і міста…
Була ти завжди заздрісною, звісно,
Тож логіка відома і проста.
Ти хочеш масою своєю задушити
Того, хто мудрий і перед веде.
Хто хоче гарно в цьому світі жити
І вільно по своїй стежині йде…
Бо тільки б ти хотіла краща бути,
Та в серці стільки ненависті й зла,
Що ти не можеш істини збагнути,
Що ти ніколи вільна не була.
Раба своїх амбіцій і зневаги
До всіх людей і до країн Землі…
Ти дуже хочеш, прагнеш переваги,
Але несеш лиш сльози і жалі…
Ти заздрісна, жорстока і убога,
В твоїй душі невігластво й пітьма.
До Пекла приведе твоя дорога,
У тебе вже майбутнього нема…

Прокинусь вранці

Прокинусь якось, а війни немає,
Світанок, вмитий росами встає,
Веселе сонце нас усіх вітає
І в цьому світі стільки щастя є!
З усіх дворів біжать до школи діти,
Веселий дзвоник кличе на урок.
Повсюди радість, сонечко і квіти…
І хтось в житті важливий робить крок.
Збирає мати сина на роботу,
Веде татусь дитя у дитсадок…
Усім насправді радісно достоту!
Ось власне відкриття зробив синок,
Досяг вершин і матінка радіє.
І доня радість мамі додає.
Є мир у світі! Є в людей надія!
І щастя світле в кожнім домі є!
Прокинусь вранці… А війни немає…
Маленькі діти сплять на подушках…
Ніхто у цілім світі не стріляє,
Бо в хлопців — тільки квіти у руках,
Не автомати, не гучні гармати,
Немає грому, тільки пташки спів…
Стрічає сонечко така весела мати
І будить діток зі щасливих снів…

Я хочу миру

Найбільше в світі хочу миру! Миру!
Дзвінкої тиші, квітів аромат…
І посмішку дитячу щиру-щиру,
Щоб між людьми: любов, краса і лад!
Високе небо ніжне, синьооке,
А десь високо линуть журавлі…
Пшеничне поле, щоб цвіло широке.
І щастя, й радість на святій землі.
А в цілім світі пострілів немає,
Щоб ця війна закінчилась для всіх.
І хай земля вся квітами буяє,
А всюди радість і веселий сміх.
Так хочу миру… Миру і свободи,
Бо це для щастя — просто головне!
Щоб дружніми були усі народи
І хай нас горе й лихо омине.
Я хочу миру!

Іде війна

Іде війна… Несе біду повсюди.
Її причину й досі не збагну.
За що й чому повинні гинуть люди,
Чому сусід затіяв цю війну?
Жили ми мирно, мріяли, співали,
Отак, як вміли, так собі й жили.
Нікого і ніколи не займали,
І з цілим світом дружніми були.
Несли у світ добро і ласку щиру,
І ниву засівали навесні.
Ми прагнули добробуту та миру,
Війна не снилась і в страшному сні.
Але вона прийшла, підступна, злісна,
І ворог топче хліб, сади, поля.
Й обличчя у сусіда ненависне…
І від розпуки стогне вся земля.
Навіщо ви несете стільки горя,
І сліз гірких, і ненависть свою?
Землі вам мало, може мало моря?
Сади б садили у своїм краю…
Облагородили б свої поля і ниви —
Здоров’я б мали із води й роси…
Й тоді б, напевно, ви були щасливі
І стало б більше в світі цім краси,
І зацвіла б веселка серед неба,
Але Росія всім несе війну..
Яка причина? Що вам, люди, треба?
Цього я й досі серцем не збагну.
Недолюдки ви, зовсім ви не люди,
Ні доброти, ні совісті нема.
Ви сієте лиш ненависть повсюди,
У ваших душах — злоба і пітьма…

За що біда?

Така тривога в серці й чорна туга,
Бо йде війна — біда в моїм краю.
Втрачає мати сина, друзі — друга,
Жінки й дівчата — долю і сім’ю,
А діти батька. Будуть сиротами.
І вже не буде щастя і тепла…
О, схаменіться, люди, що це з вами?
Чого це злість над вами верх взяла?
Ну, де вселенська справедливість божа?
Чому до нас вона ще не дійшла?
Чому до нас не йде пора погожа,
А випало нам так багато зла…
Репресії, війна, голодомори,
Знущання над країною й людьми.
Від сліз людських затоплені вже й гори,
А спокою й добра не маєм ми…
Живемо тихо, хочемо всі миру,
Радіємо, співаємо пісні.
І душу маємо відкриту й щиру,
У світ несемо помисли ясні…
За що нам стільки горя, сліз і муки?
І нащо нам ці війни і страхи…
Розрухи, безлад і страшні розлуки…
Скажіть, нарешті, за які гріхи?

Війнам — ні!

Я дуже хочу з татусем за руку
Піти на річку літом, в вихідні…
Я ще малий, але відчув розлуку,
І біль утрати… Тато на війні…
І поки він дзвонив, я вірив свято,
Що він прийде і поцілує нас…
І я не плакав, я тримавсь завзято,
Але надію перекреслив час.
І на портреті тата стрічка чорна,
Й на мене очі дивляться сумні…
Мене ніколи тато не пригорне…
На цілий світ кричу я: «Війнам — ні!»
Я хочу миру, хочу тиші, ласки,
Мені так треба татове плече,
Я хочу, що мене повів він в казку
І, щоб подув на рану, що пече…
А міна прилетіла із Росії,
Вона забрала татове життя.
Країна ця розлуку й горе сіє,
Яке мене чекає майбуття?
А скільки ще дітей осиротіло,
Тепер як жити в світі цім мені?
Та до сиріт яке Росії діло…
Тож зупиніть ці війни! Ні — війні!

Україна — єдина країна

Ми — єдина країна, єдина держава!
Ми не можем ділитись на Захід і Схід.
В цім краю віковічна дідів наших слава,
І прадавній великий козацький наш рід.
Кров’ю й потом ми землю свою боронили
Від навали чужинців, що пхались до нас.
Ми цю землю любов’ю своєю святили
Й світлий промінь любові в душі не погас.
Ми руками ґрунти всі її перебрали,
Бо трудились віками на рідних полях.
Ми сльозами і хлібом її засівали,
І любов до Вітчизни — у наших серцях.
Україно моя! Пресвята й неподільна,
Якби ворог не мріяв тебе розділить!
Ти земля дана Богом нам, рідна і вільна!
І тобі, Україно, єдиною жить!
Ми ніколи тебе не дамо на поталу,
Будем мужньо і сміло свій край боронить.
Навіть діти сьогодні дорослими стали.
Ми у рабстві ніколи не будемо жить!

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Як придбати книгу?

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube