Подарунки

Учитель. Діти, ви любите одержувати подарунки? Звичайно, про що це я питаю? Хто ж не любить їх одержувати! Особливо під Новий рік, на день народження, у день Святого Миколая і щодня протягом року.

Що ж таке подарунок, який він має бути, для чого його дарують людям, як на вашу думку?

Подарунок може бути різним, залежно від того, кому і коли ви його даруєте. Та до всіх подарунків є одна вимога: всі вони мають даруватися з великою любов’ю і від щирого серця.

Подарунок може бути великим і маленьким, дорогим і дешевим, дуже привабливим, красивим і зовсім скромним. Його можна купити в магазині, а можна зробити власноручно, але цінність подарунка не зменшиться, якщо в нього вкладена душа, ваша любов і ласка, повага до того, кому він призначений. Сам подарунок, деколи, не має великої цінності, а цінна для людей ваша увага, турбота, тепло вашого серця, любов, з якою ви ставитесь до людини. Отже, запам’ятайте це, будь ласка.

Учень.

День народження — це свято!
Щастя й радості — без меж!
Поздоровлень так багато
Й подарунків гарних теж!

З бантами усі пакунки,
На листівках є вірші.
Головне, що подарунки
Йдуть від самої душі.

Так багато в них любові...
Може, я й не заслужив?
А тепло у кожнім слові
Йде від друзів і батьків.

Учитель. Я вам хочу сказати сьогодні про те, що найбільшою радістю для людини, для мене, принаймні, — дарувати подарунки, а не тільки приймати їх! Ви вірите? Дехто вірить, бо вже зрозумів, відчув цю радість — дарувати подарунок, а разом з ним і щастя, любов, ніжність, ласку. Дехто ще сумнівається і не вірить мені, правда? Та я вам хочу розповісти просту історію про себе, як я зрозуміла, що дарувати подарунки — це найбільше щастя. Ось послухайте.

Я, будучи маленькою, як і всі діти, дуже любила подарунки. Особливо чекала Нового року, бо в цю ніч мені Дід Мороз клав під ялинку щось дуже заповітне і найкраще! Як я чекала цієї миті! Так, як і кожен з вас, я знаю. І свій день народження я теж чекала, мені так хотілося, щоб усі люди про це знали, а я одержувала подарунки. І кожного дня я чекала свого тата з роботи, вибігала до хвіртки по десять разів, бо ж знала — тато принесе мені обов’язково гостинця «від зайчика». І тато щодня, повертаючись із залізниці, а саме там він працював, приносив мені окраєць хлібця, що залишався у нього від обіду, грудочку цукру чи цукерочку і казав: «Це від зайчика!» Як же я раділа! Мені було дуже цікаво, як це зайчик розмовляв з татом, що казав, де зустрічався? А тато весело дивився на мене, пригортав і казав, що зайчик завжди чекає його біля кущика по дорозі додому і дає гостинця такій добрій і слухняній дівчинці. То хіба можна було бути поганою чи неслухняною? Я старалась, бо ж нікому зайчик не давав гостинці, лише мені! Це було так приємно і радісно. Минали роки, я підростала і більше розуміла. Настав час, коли гостинці «від зайчика» стали для мене веселою казочкою. Та коли тато часом і виймав зі своєї робочої сумки з прапорцями залізничника якийсь подарунок, то обов’язково усміхався найщирішою у світі усмішкою і казав: «Це від зайчика». І моє серце наповнювалось такою радістю, таким невимовним світлом і теплом, що цього забути неможливо. Його очі промінились веселістю, щастям і радістю.

В школі я вперше зрозуміла, що робити подарунки іншим — це теж приємно і радісно. Згадую, як ми з сестрою збирали вперше гроші (копійки, які економили на сніданках), щоб мамі на 8 Березня купити подарунок. Сестричка мене вчила, бо ж була старша, вона вміла змусити себе обійтися без булочки чи пиріжка на перерві, а я все ніяк не могла зекономити. Та згодом і я навчилась. Нарешті, перед святом, ми назбирали потрібну суму на подарунок мамі. Як же радісно мені стало на серці, коли ми купили той подарунок! Це було щось таке, що словами не передати. Я не могла дочекатись свята, мені так хотілось вручити мамі подарунок! І коли ми з сестричкою його подарували, а мамині очі зволожились від щастя і радості, коли мама обняла нас обох і розцілувала, тоді я вперше в житті зрозуміла, що більшого щастя на світі немає, як приносити і дарувати радість дорогим людям. Це справді — щастя. З того часу було багато такого у моєму житті, коли я переконувалась, що дарувати людям подарунок набагато приємніше, ніж отримувати.

А з вами таке траплялось уже, діти? (Розповіді дітей).

Я пам’ятаю, як у нашій школі перед Новим роком у коридорі виставляли величезний ящик з прорізом у кришці для вітальних листівок. Майже місяць стояв він, а всі школярі щодня кидали туди новорічні листівки з привітаннями. Вітали кожного вчителя і кожного учня. А підписували їх з великою любов’ю, щоб дорогим тобі людям приємно було прочитати, щоб їхнє серце зраділо і на душі потепліло. А вже на святковому вечорі поштар учень-старшокласник розносив їх і вручав учителям і дітям. Всі були приємно здивовані, бо одержували тих вітань стільки, що не поміщались у руках! І в кожній листівці була любов, повага — а це так приємно всім. Настрій піднімався, а ми намагались зрозуміти, чиє вітання найбільше принесло радості. Та розуміли лише одне, що було приємно нам усім: і тим, хто посилав, і тим, хто одержував вітання.

Чи вмієте ви підписувати листівки, діти? (Діти розказують, як підписують листівки, які побажання пишуть).

Запам’ятався мені на все життя один випадок із шкільного життя. Якось я ненароком почула розмову нашого директора з учителями. Він зустрівся з ними в коридорі школи під дверима класу, з якого я збиралася виходити, і радісно повідомив, що перед святом вручить подарунки не тільки дітям-сиротам і напівсиротам, а й тим, кому дуже важко матеріально живеться. Це він повідомив з такою радістю! Директор сказав, щоб нічого не казали дітям, бо це мало бути сюрпризом для всіх. Я теж нічого нікому не сказала, хоч мене аж розпирало від радості, дарма, що ті подарунки призначались зовсім не мені, але радості я одержала не менше, бо вже добре розуміла, що означали ті подарунки для дітей. І як же ми всі раділи за тих дітей, які одержали напередодні свята новенькі платтячка та сорочечки, туфельки та черевики. Справді, дарувати радість іншим — це велике щастя! На все життя я запам’ятала щасливі очі директора і вчителів нашої школи. Це були важкі роки, але як же люди вміли і хотіли радіти, як прагнули допомогти один одному, подарувати хвилинку щастя. З того часу якось і не стояло переді мною питання: дарувати подарунок чи ні. Я точно знаю, що маю подарувати всім, кого люблю і поважаю. І, можливо, мій подарунок зовсім дрібний і сам по собі небагато вартий, але я думаю про тих людей, кому його дарую, я їх люблю всім серцем і мій дарунок від щирої душі, зігрітий любов’ю, теплом мого серця. Тому людям принесе радість сам факт, що хтось у цьому світі думає про них, що є хтось, хто їх любить і поважає, а це — дуже приємно.

1 учень.

А для мами на свято я квіти куплю,
Хай вони їй зігріють серденько!
Ще матусі картинку гарненьку зроблю,
І у свято порадую неньку.

І для тата свого подарунок зроблю,
Я йому краєвид намалюю.
Бо матусю і татка я дуже люблю —
Обніму, пригорну, розцілую!

2 учень.

Тим, кого в світі найдужче люблю,
Я б зірки дарував з небосхилу.
Стану вченим, розумну ракету зроблю,
Загартую і розум, і силу,

І відправлюсь у космос — в далекий політ,
Щоб у нім зірочки позбирати.
Подарую я рідним і любим — весь світ,
Особливо для мами і тата!

Учитель. Отож, дарувати подарунок тим, кого ти любиш найбільше — це щастя і задоволення. Я вас, діти, ще не переконала? Спробуйте подарувати найріднішим людям щось зроблене своїми руками, ви ж уже щось вмієте, правда? А розповідаю я про це, щоб ваше серце відчуло щастя і радість від того, що ви комусь подаруєте тепло, любов і увагу. Спробуйте! І ви переконаєтесь, що дарувати подарунки приємніше, ніж отримувати!

Щасти вам, мої любі діти! Будьте щедрими на любов і увагу, на тепло і шану до інших людей!

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube