Про мам завжди говоримо багато,
Про мам хороших, рідних і святих.
До них ідемо з квітами у свято,
Їм зичимо деньочків золотих.
Бо заслужили мами ці любові,
Поваги, ласки і найкращих слів.
Ми несемо любов свою у слові
Для рідних, дорогих своїх батьків.
В моїм дитинстві був чудовий тато,
Мене, малу, найкращому учив.
Казок мені розказував багато,
На річку, в поле, в ліс мене водив.
Добру навчав, природу вчив любити,
Всьому тому, що сам умів і знав.
Показував мені, як треба жити
Й ніколи слів на вітер не кидав.
Батьки нам віддали усе, що мали:
Свою любов і ласку, і тепло.
Щоб ми по цьому світу не блукали,
А гордо йшли і добре нам було.
Вони виховували, вчили, як уміли,
І пестили, любили, як могли.
І захищали, відбивали стріли,
Щоб у безпеці завжди ми жили.
Мої батьки… Мій тато і матуся…
Це так недавно і давно було.
А я ще й досі в них добру учуся,
І відчуваю в серденьку тепло,
Що йшло до мене від матусі й тата…
Любові не було і краю, й меж.
То ж усмішка татусева крилата
І пісня мами залишились теж…
Ах, як же жаль, що час не повернути,
Рокам розлуки лік уже гублю…
Я тата й маму хочу пригорнути
Й сказати, що безмежно їх люблю…
Та вже нема, нема кому сказати,
Вони давно у вічність відійшли.
Лиш спомин залишився, ніби свято…
Вклоняюсь вам за те, що ви були.