Людська гординя причиняє зло
Усім навколо і тобі, звичайно.
Якщо її нема у тебе — повезло,
Як є — покинь гординю злу негайно.
Позбудься, бо гординя — смертний гріх,
Вона тебе позбавить щастя жити.
І відбере здоров’я, радість, сміх.
А буде завжди мучити й гнітити.
І будеш ти ходити сам не свій,
Зло у душі оселиться постійно.
То ж розберись, очиститись зумій
І стане радісно тобі, надійно.
Її позбавитись нелегко, пам’ятай,
Вона й підносить, ніби, та вбиває.
Несе тебе кудись за небокрай,
А там самотність і немає раю.
А ти ж людина, то й твори себе,
Жени гріхи, що не дають прозріти.
Поглянь, як гарно: небо голубе,
Краса чарівна, кольорові квіти!
І ти — людина на землі святій,
Живи достойно і пишатись годі.
То ж не зациклюйся на мудрості своїй.
Людина — крихітка мала в природі.