Таке велике свято йде до краю,
І хочеться співати від краси.
А миру й спокою чомусь немає,
Лише тривожні чути голоси.
Іде війна злодійська і підступна,
І зрадники захоплюють міста.
Нормальним людям просто недоступна
Їх логіка безглузда і пуста.
Здавалося б, давайте жити в мирі,
Долати разом труднощі складні…
Хай в нас думки і душі будуть щирі,
Давайте дружні будемо… Та ні!
Їм треба приєднати до Росії
Простори краю рідного мого.
Що ж… Покидьок, він думати не вміє,
І не переконати нам його.
Він за копійку горло буде гризти,
Віддасть і душу Чортові — за дві…
Душа суха, як дерево безлисте,
А що там в нього в п’яній голові…
Сказати важко. Ну, та й що казати —
Зла ненависть долає і гризе.
Це зрадники, що хочуть панувати,
Проте їм зараз просто не везе…
Тому вони і скаженіють люто,
Бо правду хочуть знищити, але
Хоч добре все наразі і забуто
І їхнє серце стало чорне й зле.
Прийде пора, усе їм відгукнеться,
І по заслугам матимуть усі.
В історії новий етап почнеться
І Україна житиме красі.